Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Елена Хомова-Грінёва (3. місто)

Покій

В моїй душі

не находжу покій,

мене кортить

до любви,

не сидїти

дома все на дворї.

Выйти до поля

де цінія цвине,

лучного коника

чути в траві

на балалайцї

грати.

Любовати ся

красов природы

до рядків

стишкы писати.

 

 

Жывот

Жывот то роман,

то отворена книжка,

траґедія

і комедія днями.

То світло і тма

то любов,

розходы,

добро,

робота,

потїха,

траплїня,

самота,

надїй щастливого

конця.

Поклад правды,

скрытый в минулости

в обятю невинных,

чістых душ,

до сердця вложена

туга вычекована,

незнама

будучность од рана.

 

 

Понад село

Понад село

понад край

пташкы несуть

на крылах

одказ няня і дїда.

Заповіт святу

Русинам.

Долины, лїсы,

верьхы, яркы –

моёй душы

любезный рай.

Зроблены рукы

нашых мам.

На ґрунтї предків

сонечко надале

ясно світить,

ёго лучі

теплом грїють

сердця потомків

в краю

навікы.

 

(Укажка з творчости Елены Хомовой-Грінёвой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Гелена Ґіцова-Міцовчінова

Тїшу ся як дїтя

з першой ярьнёй квіткы,

з якой тобі, сыне,

пишу приповідкы.

 

Дозволь, Боже, в церькви

співати Осана,

бо моя співанка

є недоспівана.

 

А Ты, Сыне Божый,

розпятый на крестї,

помож, уж без скорбы

тяжкый тягарь нести.

 

З дїтинов на драгу

рано выкрочіти,

а пропасть глубоку

лем перекрочіти.

 

Все із руженчіка

віночок увити,

мілосердного Отця

молитвов славити.

 

***

Пишу самы скаргы

до світьской жадости,

же од жалю в сердцї

нїт жадной радости.

 

Біда кострубата

не дасть почливости,

а невинну душу

грызе аж до кости.

 

Заспівам співанкы

лем з болю, жалости,

бо у моїм сердцю

не было, не буде

веце веселости.

 

Уж мі до співника

не пасує нота,

бо пишу кроніку

своёго жывота.

 

***

Своїма слызами

потічок гатила-м,

ай так скоро своє

щастя потратила-м.

 

Як і чорный гавран

злетїв над голову,

мої просьбы летять

ку Господу Богу.

 

Бо я все збачіла

бетегу в ярузї,

хоць квіткы зберала

з тернёвой голузї.

 

Нараз мої ногы

стернянка поколе,

бо ся не колыше

зерном злате поле.

 

Та і вітор здувать

з осикы листочкы,

зато заблискають

стріберны слызочкы.

 

(Укажка з творчости Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой,

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Мілан Ґай

Іщі ся довірно   

Іщі ся довірно

аж так не познаме,

лем місяць перешов

як собі тыкаме.

 

За тот час Ты уж мі

барз велё повіла,

же рада свій жывот

з моїм бы-сь споїла.

 

Ты наістно чекаш

моёй одповідї,

ці Тя не зохаблю

в надїї і бідї?

 

Холем ся мі озвий

або дай знаміня,

жебы-м по цїлый день

не мав зле тушіня.

 

Потім собі коло того

надумую дашто,

аж мі з того у голові

плано і барз страшно.

 

Од скорого рана

буду Тя хранити,

бы сьме могли дничок

вєдно пережыти.

 

Стрїчаня 

Спознав єм я жену

шумну і взнешену,

як бым єй стрїтив скорше,

взяв бым ю за жену.

 

Міла, бісїдлива,

так як при сповідї,

одповіла рада

мі на одповідї.

 

Высвітлити не знам

собі єй справаня,

пособила oна

так ужастно на ня.

 

До ока упали

мы єден другому,

одышов я щастный

у тот день до дому.

 

Ку вашому дому       

Ку вашому дому

драга є розрыта,

чом Ты така про ня чудна

тайна, неодкрыта?

 

Чім веце тайностeй

Ты скрываш у собі,

тым веце Ты мене

все тягаш ку собі.

Барз бы я єм хотїв

Тебе раз обняти,

слова повны любови

Тобі зашепкати.

 

До нашой любови

перешкода дана,

зато моя любов

не буде оддана.

 

Не обіцям Toбі

вірну любов мою,

бо дома мам жену

і родину свою.

(Укажка з Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2021, Мілан Ґай)

Літературный конкурз Марії Мальцовской: Людміла Шандалова (1. місто)

Дзвоны

Смутна є хыжка

за червеным плотом

церьков за нёв

спинать ся до білой красоты

крест з турнї до небес впитый

ласканый агнцём? з хмары

чую як дзвонять дзвоны

вчера

днесь

і завтра

много раз

клічуть  щіро

надыхнути ся благодати

без выстатя бють сердцём

не лем ты єсь выстав

і наша любов выстала

отварям ладу з лахами

давно вшытыма

білыма, біленькыма

скропеными слызами

іщі не пожовкли…

 

Молга

Молга ся знесла

велике молочне скло

не видно скрізь нёго

очі ся намагають

душа прягне

надїя гыне

не думам

не плачу

не смію ся

лем чекам

же прийдеш

зъявиш ся

 

Звізды на небі

Дарьмо ся намыгам

писати знам, а не напишу

слово мі хыбує

відїти не довіджу

чути не дочую

глубоке і далеке є небо вночі

із звіздами на чорнім заматї

 

Вопросів міліон

а одповідї хто знать?

 

Сполїгам на тебе,

мій Сотворителю

 

(Укажка з творчости Людмілы Шандаловой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Елена Хомова-Грінёва (3. місто)

Мамине слово

Мамине слово,

родне моє.

Слово дїда і

прадїда

в колысцї прикрыте

білов перинков,

як око в голові

хранене.

Русиньске слово

то поклад,

то перла народа,

то бабины молитвы

то крестик на грудёх,

приповідка о

прастарій Рутенії

во верьхах і полонинах

співанка Русина.

 

 

Приходить час

Приходить час

бити на поплах,

охранити слово

Русина.

З азбуков букварь

не заперти,

учіти по свому

маленьке дїтя.

Співати мамину

співанку,

нянёвы рады

прияти.

Нихто не може

запаленый вгень

до родного слова

згасити

в твоїм сердцї

і на душі.

 

Як в клітцї

Як в клітцї

сиджу дома

нераз роздумую

о жывотї,

о тяжкій долї,

о самотї,

о роботї,

о любви молодых лїт.

Порушам клямков,

ці заперты дверї.

На два раз

замкну їх

колодков в старобі,

нияк не пущу

смертку ку собі.

Хочу пожыти

на тім світї

іщі даякы рокы.

 

(Укажка з творчости Елены Хомовой-Грінёвой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

Вышла книжка творів Євґенія Фенцика

В роцї 2022 узрило світло світа далша книжка русиньской літературы народного оброджіня. Едіторы доц. Мґр. В. Падяк, к. н. і Мґр. Михал Павліч, ПгД. выдали в минулости уж дві публікації творів Анатолія Кралицького, вызначной русиньской особности 19. сторіча. В роцї 2019 была выдана публікація Творы, о рік публікація Анатолій Кралицькый. Князь Лаборець.

Едіторы теперь приношають одборной і шырокой чітательской верейности далшого русиньского писателя, котрого творчость нажаль не была выдана уж 140 років! Книжку творів Євґенія Фенцика творять три творы, прозаічны тексты Нищіє духом, Учитель-Неборак,  а єден твір русиньской драматурґії, Покореніє Ужгорода. В публікації ся тыж находять Додаткы доц. Мґр. В. Падяка, к. н., котрый описав жывот Євґенія Фенцика, ёго значіня в русиньскій літературї а ёго принос про свій народ. Так само доц. Падяк в окремій части высвітлює прінціпы і проблемы транслітерації творів (не лем) Є. Фенцика.

Євґеній Фенцик быв єдным із найактівнїшых писателїв періоду народного оброджіня Карпатьскых Русинів а тыж вызначный русиньскый літературный науковець, редактор а выдаватель знамого часопису Листок. В літературї ся проявив як поет, прозаік і драматік, і як історик карпаторусиньской літературы. Заховало ся по нїм выше 200 публікацій, но ёго творчость нїґда не была дотеперь выдана в єдній збірцїї в книжнїй подобі. Аж дотеперь…

Книжка вышла з фінанчнов підпоров Фонду на підпору културы народностных меншын.

Книга: Євґеній Фенцик. Творы

Едіторы: Валерій Падяк, Міхал Павліч

Рік выданя: 2022

ISBN 978-80-555-2878-6

Почет сторінок: 400

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Юрко Харитун

ЛЕМ ЗАГРАЮ ТОБІ

Приємно выйти на луку

Чути зозулю і її ку-ку, ку-ку

Приємно дївочку взяти за руку

На лавочку сїсти під черешню

І чути люблю, люблю

Часто ту ходжу сам

Не чую ку-ку, ку-ку

ани люблю, люблю

Вертам ся під стрїху

Маю надїю, же вернеш ся ту

Але не учуєш ку-ку, ку-ку

ани люблю, люблю

Лем мою співанку смутну

А ты не любиш таку

 

ЯК НЕ ЛЮБИТИ

Люблю лїто

коли ходиш боса по траві

Люблю і осїнь

коли ты як біла береза

без листків

Люблю зиму

перину білу

Як не любити квіточкы в яри

коли пахнуть як груди твої

Потім такы і віршы мої

 

МОТТО

Не є дня без рядка

Таке є моє мотто,

такы мої слова

Прекрасны слова нашых предків

Прекрасны слова Русинів

Бы не запали до забытя

Вкладу їх до віршів

Не є дня без рядка

Така є надій моя

Вічно будеме чути

Слова і співы Русина

Укажка з творчости: Штефан Смолей – Не ганьб ся, Русине!

Споминаня на домовину

Там, де в прекрасній долинї,
Там, за плотом, на рівнинї
Квіткы в траві росли
Потїхов мі были.
Де ня сонце скоро рано
Із спаня будило,
На постели із теплыма
Лучами гладило.
Де ня часто моя мамка
Руками гласкала,
Як малого на свою грудь
К собі притуляла.
Там зістала родна хыжа,
Моє родне село,
Де мі у моїм жывотї
Было все весело.

Часто чую в своїх думках
Спів пташків на полї,
Як мене за домовинов
Моє сердце коле.
Хоць уж і моє волося
Стрібром переткане,
Моє сердце споминати
Уж не перестане.

Просьба за бідны дїточкы

Bоже, за бідны дїточкы
Спинам к тобі рукы,
Щі невинны, няй не терплять
Превеликы мукы.
Няй не вмерають з голоду,
І няй не хворїють,
Кедь ся народили на світ,
Няй з радости жыють.
Хрань їх од вшыткого злого,
Они щі не жыли,
Проти ничіїм законам
Ся не провинили.
Свій жывот щі лем зачали,
Уж мусять вмерати.
Дай і їм радость з жывота
На земли спознати.
Чоловіка сердце болить
Iз жалю над нима,
Вымінив бы і свій жывот,
За їх жывот з нима.
Хоронь дїти в цїлім світї
Од болю, терплїня,
Няй ся дожыють старобы,
І Твого спасїня.

Боже, за дїточкы в світї
Спинам к тобі рукы,
Щі невинны, няй не терплять
Превеликы мукы.

Дякую ті, мамко

Дакую ті, мамко,
За вшытко, як мамі,
За нелегкый жывот
Прожытый із нами.
Дякую за любов,
За ласкавы слова,
Же-сь про нас як мати
Все была готова.
Малых і великых
К собі притулити,
Руков погласкати,
Словом потїшыти.

Як сьме росли, дома
Сонце все не грїло,
Бо і в нашій хыжі
Вшеліяк ся жыло.
В радости і в бідї Ты нам говорила –
Жыйте так, жебы-м ся
За вас не ганьбила.

Про жывот многому
Єсь нас научіла.
Дякую ті, мамо,
Же єсь про нас жыла.

Сміяла-сь ся на нас,
А в сердцї-сь плакала,
Як єсь нас із дому
В жывот спроваджала.

Хоць уж тебе не є
Довго меджі нами,
В думках я тя віджу
Все перед дверами.

Кілько раз приходжу
До нашого двору,
Віджу тя стояти
На дверях до дому.

Дакую ті, мамко,
За вшытко, як мамі,
Ты зістанеш жыти
Вічно меджі нами.

(Смолей, Штефан: Не ганьб ся, Русине!, 2005.

Пряшів: Русин і Народны новинкы, ISBN 9788088769582.)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Мілан Ґай

Вызнаня           

 

Не знам Боже добрый

што ся зо мнов стало,

же мі шумне, міле дївча

розум помотало!

 

Не хочу скламати

єй сердце змучене,

кедь чує любов велику

она тыж до мене.

 

Не можу єй лем так

наоко зводжати,

дав бы єм їй себе,

но не можу дати!

 

Не плач, але зато

моє потїшіня,

не жычу я Тобі

нияке траплїня.

      

 

Сон о любви

Як я пішов вечур спати

не перестав упадати,

хоць і думка така была

де Ты Боже заблудила?

 

Рано далша ня мучіла

чом ся Ты мі не приснила,

може-сь на мене думала

коли сама-сь дома спала?

 

З того яке поучіня,

жебы єм не мав траплїня?

Вшытко треба пережыти,

жебы ся могло приснити.

 

Скоро зрана вставам       

 

Скоро зрана вставам

бо уж не мам спаня,

із думков в голові

ці тыж думаш на ня?

 

Не годен єм дале

уж без Тебе жыти,

трапити голову,

же так мусить быти.

 

Чом не доволено

в любови нам жыти,

лем нам доволено

по тайно ходити?

 

Не жычу никому

я таке траплїня,

бо то не є жывот,

але лем мучіня.

 

(Укажка з Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2021, Мілан Ґай)

Літературный конкурз Марії Мальцовской: Людміла Шандалова (1. місто)

Лїс

Є густый, зеленый

темный і таёмный

наповненый мелодіёв птахів

скрышов звірины, плазів і мушок

 

Є архівом памяти старого дерева

поламаных, порохнавых конарїв,

стражцём спаданого листя

приїмателём теплого луча

переблискуючого шкарами стромів

 

Жывителём щавнатых грибів

дарцём солодкых малин

є початком вод

а кінцём долин

 

Лїс

фасцінує і притягує

радує і страшить

давать і бере

одкрывать наруча

і выпроваджать

на луку, на драгу

під біле небо

під благодарне сонце

 

Лїто

Лїто є в повнїй силї

діктує спраготу

од рана тепло выливать

плацу сі не жадать

 

Кедь ся му захоче

пошле влагу в хмарї гырмотній

заставить спалюючій дых

дасть одпочіти

в краю квітцї каждій

 

Бы знову розосміяло

фаребным квітём,

зеленым гаём

пташками

під белавым небом

 

Бы насытило плодами

пороздувало

веселым вітриком

далеко-шыроко

вшыткыма боками

 

Приїмам, што нукать

лем жебы ся скоро

не высилило

тадь осїнь уж дуркать….

 

Доджівно вночі

Вночі довго падало

Шустїло за облаком

в тихім напіві змывало порох

з намагы прошлого дня

 

Монотоннї приколысало сон

до скрыш загнало вшытко жыве

оросило благодарнї лїсы

полям даровало достаток влагы

зо спароты схолодило драгы

 

Падало і падало

насытило край вдячностёв

рано ся зміловало

а сонце послало

(Укажка з творчости Людмілы Шандаловой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

1 8 9 10 11 12 37