Споминаня на домовину
Там, де в прекрасній долинї,
Там, за плотом, на рівнинї
Квіткы в траві росли
Потїхов мі были.
Де ня сонце скоро рано
Із спаня будило,
На постели із теплыма
Лучами гладило.
Де ня часто моя мамка
Руками гласкала,
Як малого на свою грудь
К собі притуляла.
Там зістала родна хыжа,
Моє родне село,
Де мі у моїм жывотї
Было все весело.
Часто чую в своїх думках
Спів пташків на полї,
Як мене за домовинов
Моє сердце коле.
Хоць уж і моє волося
Стрібром переткане,
Моє сердце споминати
Уж не перестане.
Просьба за бідны дїточкы
Bоже, за бідны дїточкы
Спинам к тобі рукы,
Щі невинны, няй не терплять
Превеликы мукы.
Няй не вмерають з голоду,
І няй не хворїють,
Кедь ся народили на світ,
Няй з радости жыють.
Хрань їх од вшыткого злого,
Они щі не жыли,
Проти ничіїм законам
Ся не провинили.
Свій жывот щі лем зачали,
Уж мусять вмерати.
Дай і їм радость з жывота
На земли спознати.
Чоловіка сердце болить
Iз жалю над нима,
Вымінив бы і свій жывот,
За їх жывот з нима.
Хоронь дїти в цїлім світї
Од болю, терплїня,
Няй ся дожыють старобы,
І Твого спасїня.
Боже, за дїточкы в світї
Спинам к тобі рукы,
Щі невинны, няй не терплять
Превеликы мукы.
Дякую ті, мамко
Дакую ті, мамко,
За вшытко, як мамі,
За нелегкый жывот
Прожытый із нами.
Дякую за любов,
За ласкавы слова,
Же-сь про нас як мати
Все была готова.
Малых і великых
К собі притулити,
Руков погласкати,
Словом потїшыти.
Як сьме росли, дома
Сонце все не грїло,
Бо і в нашій хыжі
Вшеліяк ся жыло.
В радости і в бідї Ты нам говорила –
Жыйте так, жебы-м ся
За вас не ганьбила.
Про жывот многому
Єсь нас научіла.
Дякую ті, мамо,
Же єсь про нас жыла.
Сміяла-сь ся на нас,
А в сердцї-сь плакала,
Як єсь нас із дому
В жывот спроваджала.
Хоць уж тебе не є
Довго меджі нами,
В думках я тя віджу
Все перед дверами.
Кілько раз приходжу
До нашого двору,
Віджу тя стояти
На дверях до дому.
Дакую ті, мамко,
За вшытко, як мамі,
Ты зістанеш жыти
Вічно меджі нами.
(Смолей, Штефан: Не ганьб ся, Русине!, 2005.
Пряшів: Русин і Народны новинкы, ISBN 9788088769582.)
