Укажка з книжкы Штефана Смолея: Не ганьб ся, Русине!

І наш край прекрасный

Велё з людей тужить
При морю сидїти
На плажах, і в морьскій
Водї ся мочіти.
Вогкым і соленым
Воздухом дыхати,
Шум вітра з морьскыма
Волнами слухати.
Відїти як сонце
За море западать
Як холодный місяць
В морьскій водї плавать.

Тужба ся не сповнить,
Мы море не маме.
Од моря далеко
На суші бываме.
Маме красны поля,
Лїсы – як бы море,
В котрых ся потїшить
І моє, і твоє,
І каждого сердце.

Хто раз до них зайде,
Істо в них про сердце
Потїшіня найде.
Маме чісту воду
В преградах і в рїках,
Плажы місто піску
На зеленых луках.
Мож там посидїти,
Мож там полежати,
Чістый, свіжый водзух
До сыта дыхати.
Суть красны сонечны
Запады, выходы
В нашім краснім краю,
Хоць без морьской воды.

І без моря наш край
Нам треба любити,
Хоць море не маме,
Добрї нам в нїм жыти.
Прекрасный є наш край
Нашой домовины,
Нашы горы, лїсы,
Поля і долины.

Краю наш прекрасный

Бескіде наш, горы,
Краю наш прекрасный,
Дякуєме тобі
За наш жывот щастный.

Ту твої чудесны
Поля і долины,
Рїчкы чістой воды,
Горы і рівнины.

Бо ту тыж, ходячі
Горами, лїсами,
Тот пахнячій воздух
Одмала сьме ссали.

Ту звучать прекрасны
Слова нашой мамы,
Давныма віками
Про нас сохраняны.

Не даме їх взяти,
За ніч замінити,
Реч нашу няньківску
Будеме хранити.

Ту звучать найкрасшы
Нашы співаночкы,
Їх співають стары,
І малы дїточкы.

Летять, звучать они
Шырым нашым краём,
Потїшають сердця
Вшыткым добрым людём.

Ту жыли наш отець,
Дїдо і прадїды,
Ту, в тій нашій земли
Зістали їх слїды.

Схыль свою голову,
Клякний на колїна,
Поцїлуй ту землю,
То наша Отчізна.

Бескіде наш, горы,
Краю наш прекрасный,
Дякуєме тобі
За наш жывот щастный.

Ту є моє місто

Де єсь? Роздумуєш?
Ці-сь на справнім містї?
Мусиш ты сам знати
Собі одповісти.
Ці-сь на справнім містї,
Там, де бы-сь мав быти,
В радости і в смутку
Все охотный жыти.

Я – на справнім містї.
Так думам. Я то знам.
Де єм ся народив,
Зістану навсе там.
Ту є моє місто,
В моїм роднім краю,
Ту, на нашій земли.
Не забуду на ню.

Хоць не є богата
Земныма дарами,
Стою на нїй певно
Своїма ногами.
Хоць і нашым предкам
Богатства не дала,
Но зато і про них
Їх роднов зістала.

Любили єй таку,
Яков про них была,
Хоць їх в їх жывотї
Скромненько кормила.
Они ту все жыли
Аж до своёй смерти,
І я єй не можу
Зрадити, одперти.
Она і про мене
Моёв роднов землёв,
І про мене грїє
Сонце тепло над нёв.

(Смолей, Штефан: Не ганьб
ся, Русине!, 2005. Пряшів:
Русин і Народны новинкы,
ISBN 978-80-88769-58-2.)

Споминаме: 165-роча од народжіня священика і писателя ЕМІЛІЯ КУБЕКА

Емілій Кубек (Kubek Emil: Kubek Emilij A.) нар. 23. 11. 1857 у Штефурові В тогышнїм Угорьскім кралёвстві, теперь на теріторії Словакії, умер 17. 7. 1940 в Магоной Сіті, штат Пенсілванія, США. Быв священиком, лексікоґрафом, писателём русиньской народной орьєнтації в США.

Е. Кубек быв ґрекокатолицькый священик Пряшівской єпархії (рукополеженый в 1881 р.). По службі почас скоро двох десьроч у селї Снаков у пряшівскій области (1885 – 1904) еміґровав до США і од 1904 р. до своёй смерти повнив роль ґрекокатолицького священика в Магоной Сіті.

Перед одходом з Европы Е. Кубек закончів свою найважнїшу языкознательску роботу – словник „Старославянскій-оугорскій-русскій-нѣмецькій словарь къ священному писанію‟ (1906). Кубек ся став найпродуктівнїшым русиноязычным писателёв у США, опубліковав велике множество лірічной поезії і повідань. У векшынї з них переважовали темы носталґії за русиньсков отчізнов, котру охабив навсе. Е. Кубек є автором єдиного русиноязычного роману, выданого в США. То є тритомный твір „Marko Šoltys: roman iz žiťja Podkarpatskoj Rusi“, написаный ёго родным діалектом пряшівской области (латиньскыма ґрафемами) і вышов у ёго штиритомнім зборнику творів „Narodni povity i stichi“ (1922 – 1923).

Література: František Dancák, „Z galérie našich rodoľoubov: Emil Kubek“, in Gréckokatolícky kaledár 1977 (Братислава, 1976), с. 151-155; Микола Мушинка, „Еміл Кубек – перший романіст Закарпаття‟, іn: Український календар 1980 (Варшава, 1980), с. 213-215; František Dancák, Emil Kubek: kňaz, básnik, spisovateľ, jazykovedec, rodoľub (Prešov, 1999).

Проф. Др. Павел Роберт МАҐОЧІЙ, Торонтьска універзіта, Канада

Укажка з книжкы Марії Ґіровой-Васьковой – Родне слово

Родна земля

Земля наша родна,
Весміром што блудиш,
Лем ты нас єдина
ку собі притулиш.

Даш місто к жывоту,
К радости і щастю,
Згынути нам не даш
В годину найтяжшу.

Дякуєме, родна,
За плоды жывота,
Няй не вбуде нїґда
Із твоёй доброты.

Родне село
Село моє родне,
Село моє міле,
Якесь вже зістало
Страшно осиріле.

Запустїли горы,
Запустїли лукы,
Не слїдно вже ниґде
Ту робітны рукы.

Дворы, загороды
Забуйнїли травов,
Страшезна цливота
Заставлює вам кров.

Плакати ся хоче
Сердцю в тій пустотї,
Увірити не мож
Тій страшній нїмотї.

Стою серед двора
В розвалинах дому,
Прогварити слова
Уж не є ку кому.

Стратило ся вшытко,
Навікы пропало,
у Стариньскім жрїдлї,
В водї ся розмыло.

Лем водічка журчіть,
Чіста і прозрачна,
Її жрїдло взяти
Никому не дасть ся.

Тече собі красно,
Обмывать скалиска,
Здоровя приносить
По нашых сідлісках.

А мы, хоць з тяжобов
В сердцї одходили,
Думаме, же многым
К здоровю проспіли.

(Марія Ґірова-Васькова: Родне слово, 2008. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ISBN 97880-887769-87-3)

Узрїла світло світа нова книжка Меланії Германовой – ЛЮДЕ, БУДЬМЕ ЛЮДМИ

При баданю літературы є аналізованый нелем самый твір, але інтересують нас і околности ёго взнику, сполоченьскы, історічны і културны условія, котры могли на творцю впливати. Днешня сітуація засягує жывот каждого з нас, главно неґатівнї, но єдночасно може дїяти на писателя і як мотівуючій ці іншпіруючій фактор. Дахто ся може „звезти“ на пандемічній лінії і сягне у своїх писательскых актівітах по безутїшній атмосферї, повній апокаліптічных представ, іншы авторы сі але можуть выбрати протилежный приступ – апеловати на людей, абы были зась людми. З такым заміром была вытворена і найновша публікація Меланії Германовой (нар. 3. 11. 1937 у Выдрани, котра жыє і творить у Габурї і выдає свою 4. книжку в русиньскім языку).

Авторку чітателї  русиньской літературы знають вдяка зборникам короткой прозы (Дїтём про радость і поучіня із року 2016) ці балад і баёк (Смутне і веселе з р. 2020). Посланя Германовой є про ню натілько важне, же ся уж находить у самій назві книгы. Іде о зборник текстів короткой прозы, котрый має  шляхетный замір. Як повіла сама авторка у передслові, намагать ся чітателя побавити і збавити го похмурных думок, єдночасно му на основі прикладів своїх літературных героїв проговорити до душы і привести назад к людьскости, котру сьме, видить ся, в сучасных тяжкых часах стратили.

Прозу Люде, будьме людми не є тяжко зачленити до розвитку русиньской літерартуры на Словакії по р. 1989, про котру є тіпічна орьєнтація на знаме домашнє середовиско і простых людей (напр. Штефан Смолей) і морално ці выховно дїяти посередництвом байкы ці алеґорічной пригоды (напр. Миколай Ксеняк). Поставами Германовой пригод суть просты люде, рїшаючі проблемы, котры приносить каждоденный жывот. Выступають ту на єднім боцї протаґоністы, што роблять хыбы, піддаваючі ся своїм слабостям. А на другій сторонї „барікады“ суть особы, якы охранюють людьскость, моралны цїнности і котры із стереотіпом „сельского розуму‟ ці мудрости высокого віку приносять до проблематічных і нераз хаотічных сітуацій рїшіня, подають помічну руку. Часто піднимають варовный палець і высловлюють поучіня про своїх близкых, але і чітателїв. Тото вшытко в усмівнім, часто гуморнім дусї.

Зборник Меланії Германовой може не приносить до русиньской літературы ніч радікалне ани револучне, но наісто в сучасности потребне. Не мусиме то поважовати за недостаток, бо авторка чутливо внимать тоту нелегку добу і з щіростёв і змірливостёв старшого чоловіка нукать рїшіня.

Мґр. Михал ПАВЛІЧ, ПгД., Інштітут русиньского языка і културы Центра языків і култур народностных меншын Пряшівской універзіты в Пряшові, Словакія

Укажка з книжкы Осифа Кудзея: Замішка

Популарность
В природній фармі Пасія
стала ся вам сензація –
єдно Куря бройлерове
знесло яйце трикілове.

Вшыткы ідуть, ґратулують,
клічуть і телевізію.
Єй редактор, Слимак Очко,
позвідовав ся Курочкы:

„Можете мі речі, панї,
же што мате далше в планї?‟
Она рекла Слимакови,
же сниє о пятькіловім.

Потім Слимак дав до кута
мікрофон перед Когута:
„Повіджте нам і вы, пане,
якы мате далшы планы?‟

Когут повів: „В першім рядї
зроблю конець тій парадї,
уж не знесу ганьбу таку –
дам Пштросови по дзёбаку!‟

Часто тоты неморалны
тужать быти популарны –
не стулять ку собі ґамбы,
но дають на бубен ганьбу

 

Вызнаня
Медвідь Кубо од Кремніцї
писав до Татер саміцї:
„Про тебе, моя розкошна,
зроблю можне і неможне.

В погодї і непогодї
піду по суху і водї,
за тобов хоць на край світа,
жебы єм ся з тобов звитав…

„Зыйдь долов під Чертовіцю,
прийду за тобов в пятніцю
дополїдне о десятій,
кедь не буде додж падати!‟

Великы дїла є звыком
выконати лем языком.

Крітіка

Із фармы в Чаровнім Кругу
відять дві Свинї радугу
і зо зраком на радугі
єдна з них повідать другій:

„Но посмоть, мене поразить!‟ –
На рекламу суть пінязї,
а на лїпше їдло нїт.
Несправедливый то світ!‟

Про істоту припоминам:
„Перлы не належать свиням.‟

(Josif Kudzej: Zamiška, 2016, Свідник: Tlačiareň svidnicka,
ISBN 978-80-972571-8-7, s.
4-11)

Вышла далша книжка АРК в СР, зборник поезії Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой – КАПКЫ РОСЫ

Сучасна русиньска література на Словакії по роцї 1989 має єдну сполочну рису – скоро каждый русиньскый писатель має у своїй творчости холем єдну книжку присвячену дїтьскому чітателёви, іншы пишуть лем літературу про дїти і молодеж. Не мож ся тому чудовати, праві тоты авторы, з котрых многы были актівны і в третїм русиньскім народнім возроджіню, собі найвеце усвідомлюють потребу навчаня наймолодшой русиньской ґенерації і главно знаня русиньского языка словом і писмом. Дакотры авторы (напр. Людміла Шандалова) выдавають свої книжкы про дїти і в латиніцї, і в азбуцї, із заміром захопити штонайвекше коло молодых чітателїв.

І література Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой, народженой 14. 5. 1939 у Збудьскім Рокытові, котра жыє і творить у Меджілабірцях, а теперь выдає свою 27. книжку поезії в русиньскім языку, є скоро без вынятку присвячена дїтём, причім у нїй домінує главно проста рітмічна поезія, котра є вгодна про навчаня русиньского языка і при приправі на декламаторьскы конкурзы русиньской літературы. З богатой творчости мож спомянути зборникы поезії  Пчолка (2010), Родне слово (2016), За шыроке море (2016), Мотылик (2017) ці Розквітнута лука (2018).

Найновшый зборник – Капкы росы приносить тематічно різнороду поезію, котра ся складать з дакількох частей. Ґіцова-Міцовчінова пише о „тіпічно дїтьскых‟ темах як є гра, домашнї звірята, околишня припода, части рока або церьковны свята, послїднёв частёв зборника суть гаданкы. Авторка ся намагать у чітателя розвивати позітівну жывотну позіцію, яку напрямлює к почливости і оцїнїню красы природы.

Стишкы але мають сполочне то, же веце або менше прямо ся намагають выховно дїяти на молодого чітателя описанём „русиньской реалности‟, і так тот зборник можеме дати довєдна з літературов Миколая Ксеняка, котрый мав подобный приступ, главно тематіков о дротарях. Русиньскы дїти ся так од Ґіцовой-Міцовчіновой дізнають о еміґрації і міґрації за роботов; комплексны проблемы як школство, познаня родного языка і културы суть описаны подобно, як у Миколая Ксеняка, і в припадї зборника поезії Ґіцовой-Міцовчіновой, даколи уступує естетіка віршів перед праґматічным приступом.

Михал Павліч

1 4 5 6 7 8 47