Позваня на выставу Федора Віца Ілько Сова з Баюсова в СНМ – МРК у Пряшові

СНМ – МРК у Пряшові позывать на выставу:

Ілько Сова, невеликый хлопик з великыма баюсами, руснак од косте, жыє зо своёв родинов в імаґінарнїм Баюсові. Над вшыткым знать пошпекуловати, на вшытко мать свій назор, на рішїня каждого проблему найде нетіпічный рецепт…Така є главна постава з довгодобого рісованого гуморістічного серіалу Федора Віца – знамого карікатурісты, зналця русиньской душы і натуры.

 

Выбер зо серіалу Ілько Сова з Баюсова вам хочеме представити в СНМ – МРК у Пряшові у четверь, 24. септембра 2020 о 16:00 год.
Гостём на вернісажі будуть членове Русиньского коморного театру зо сценічныма мініатурами, якы были часто іншпірованы Віцовыма карікатурами…
….Федор Віцо обіцять, же рiсункы зо серіалу Ілько Сова з Баюсова нашому музею дарує. Хто знать, ці сі то не роздумать, або ці му корона в тім не забранить…

Iľko Sova, neveľký chlapík s veľkými fúzami, rusnak od kosti, žije so svojou rodinou v imaginárnom Bajusove. Nad všetkým vie pohútať, na všetko má svoj názor, na riešenie každého problému nájde zvláštny recept… Taká je hlavná postava z dlhodobého kresleného humoristického seriálu Fedora Vica – znalca rusínskej duše a nátury.
Výber zo seriálu Iľko Sova z Bajusova vám chceme predstaviť V SNM -MRK v Prešove vo štvrtok, 24. septembra 2020 o 16:00 hod.
Hosťom vernisáže budú členovia Rusínskeho komorného divadla so scénickými miniatúrami, ktoré boli často inšpirované Vicovými karikatúrami…Fedor Vico sľubuje, že kresby zo seriálu Iľko sova z Bajusova nášmu múzeu daruje…Kto vie či si to nerozmysli, alebo či mu korona v tom nezabráni…

Недїльны віршы: Гелена Ґіцова-Міцовчінова

Лїто красне

Одлетїло,

злате листя

шелестїло.

 

Там вылїзли

з дїркы хыжкы

сивогрудкы,

гостї мышкы.

 

Прикрали ся

аж із горы,

попід землю

роблять узкы

корідоры.

 

Може мають

і причіну

орїх найти

під ліщіну.

 

Уж глядають

попід лїскы

златожовты

уж орїїшкы.

 

З синёй хмаркы

доджік брыскать

а під землю

понагляла

мышкы-грызка.

 

х х х

 

Затихла у гаю

весела співанка

та і посмутнїла

восени полянка.

 

В гаю полїтує

уж бабине лїто,

не виють віночкы

дїточкы із квіток.

 

Не погостить лїто

із златым колачом,

бо осїнь одлїтать

із великым плачом.

 

х х х

 

Не раз дїти на полянцї

гаданку гадають

чом же дзвінкы на ялинцї

не зацеленґають.

 

А зелены красотинкы

не можеме рвати,

лем прилетить вітор з горы

шішкы колысати.

 

Хоць глядаме не найдеме

скрытый домик-дїрку

а на стромі вісить смачне

їдло про вовірку.

 

ПОЗВАНЯ: Дротарі в СНМ – Музею русиньской културы у Пряшові

Хто властні были дротарі і чім ся заподівали? Што знали з дроту і бляхы зробити і кады путовали? Кедь вас інтересують одповідії на тоты вопросы, прийдийте 10. септембра о 16:00 год. до СНМ – Музея русиньской културы у Пряшові на презентацію автобіоґрафічного роману Івана Кінді, родака з Орябины, якый в русиньскім і словацькім варіанті выдала Русиньска оброда на Словеньску.

Штефан Сухый: Капітолкы із простонародной гриболоґії (1)

Чом чоловік любить природу? Зато, же є ёго сестров. Так бы дакотры повіли. Або зато, же своёв красотнов тихостёв одтягує чоловіческу позорливость од ёго штоденных траплїнь і го тым уводжать до ставу духовной спокойности. А іщі бы сьме нашли далшы арґументы на потверджіня высловленых псевдоправд. Але гей, гей. Лем няй нихто не протестує. Мы охранцї природы, найвеце арґументів бы сьме могли ку тій ділемі предложыти. А што нам з того выплывать? Єднозначный познаток, же чоловік природу любить зато, бо вна го обогачує. Є неодтайнителнов правдов, же і нашы родины тримлють загородкы, в котрых не перстують праві сосны, дубикы або червены смерекы, але морков, петрушку, бандуркы і, повіджме, іщі там вінічкы. Чоловік прецінь мусить із дачого жыти. Спожывайме дары природы, чом бы нїт, но няй то буде дісціплінована експлуатація.

Прошу ся сусїда у суботу вечур:

– Йоку, де-сь ся пустив із тов флінтов?

– Но, мам поволенку на одстрїл дикого пацяти, так іду до варташнї у Князьскім потоцї, чей дашто упаде.

Не завіджу му, нїт, лемже наконець із мого сусїда вытягну, же то было не єдно, але двой і не пацят, але порядных свиниск. Бодай бы потім цїлый тыждень не выпинав пупок коло пива. А то нелем Йоко, але вшыткы полёвници суть такы. Хлопцї, ускромнюйте ся, бо раз вам природа повість „Дость было! А може уж то буде запізно.

Но, не вадить. Мы охранарї, сьме терпезливы людкове. Та раз терпезливость ай нам перетече понад гать міры.

Охранярьство є світупотребным посланём. Люде вырубують, выловлюють і выберають із гнїзд небыйдешнёсти, без котрых природа слїпне і глухне і ся дусить. Высвітлёвав єм то Йокови, котрый ня вылудив зачатком юла на грибы за Горбок. Не прорїк, ани ся на ня не ввізрив. Він пішов, збиравчі, з єдного боку потічка, я здругого боку, а як сьме ся зышли на гранї, та він мі оддавать свій повный кошик грибів.

– На, берь домів. Я щі ту зістану ввізрити ся за курками. Знам свої місця, знаш?

– Йотю, нолем ня не бабрай! Де я твої грибы буду од тя брати!

Кедь ті гварю, же бы-сь брав, так то думам по камаратьскы. Вечур ня не забудь закликати на пиво. А грибы дай предварити. Як выстынуть, шупс із нима до мразнічкы.

Добрї, Йотё є характер, нач ся з ним натяговати. Вечур сьме кус похляты присїли ку пивцови і по третїм півдецаку Йоко несподївно отворив свій  прязный  рот на слово, на дві.

Гварить, слухай, я не ку тобі. Женатый єсь, і маш, невроком, три красны дївкы як попкы. Я – сам-саменькый. Моя забава – выйти до лїса із пущатём. Ту пук, там пук і принести даяке зайча на рожень. Знам, же-сь мі нїґда не завідїв, хоць ай тобі у кухни нічого не хыбує. Але єсь ня ай не голосив, хоць міцно добрї знаш, же до лїса  ня то все тягло.

– Но добрї, Йоку, але кебы так каждый вышов, як бы потім тота природа наша вызерала?

– То маш правду. Лемже…

– Яке лемже? Природа то од слова родити ся, родный. А не стрїляти до жывого. Не є то так?

– Справдїшню правду повідаш, лемже каждый на стрїлячку до лїса не лїзе, а нас пару світ нарубы тыж не переверне.

– Йоку, знаш собі представити, у якім планім становиску ся находжать наша земля?

– Ты то істо лїпше знаш, але слухай, не гварить ся, же чім веце із студнї черьпаш воды, тым є лїпша? Но видиш… Я кедь ті наношу грибів і мнясиска із звірины, та можеш сміло отворити ай рештаврант. Бо охранця є як тот священик, бо любить тото, што не сотворив. Лемже попикы зарабляють щі ай у недїлю, а і люде їм наносять, а ты? А твоїм дївкам не было бы чудоварнїше, кебы были подникателькы? Так на здравя!

– На взаїмне!

Ёй, тот Йоко! Хто бы на нёго повів, же є такый невыстатый? Бідкать ся, же є сам, так ся го прошу, што же робить із тым мнясом, што го з лїса поприношать. Як минуле із двох диків… Хочете то знати? Прошу! Же го продавать знамому до рештаврації у містї. Не про кшефты, але абы не вышло навнивоч. То ті так можу вірити, куяне старый!

– Я бы, Йоку, не застрїлив ани мыш! Єм, як бы ті повісти, такый паціфіста.

– Пацяфіста?! Нолем ся не підцїнюй! Ты пацятём нїґда не быв, Мірку наш.

– Слухай вухом а не брюхом! Паціфіста є чоловік проти насилности, што любить мірне рїшіня. Розумиш?

– Але, Мірку, кедь природа давать, треба брати. Не дам прецінь мнясови у дебри зогнити. Май усе на мысли слова: Што бівше, як вош, возьмий і одлож. Розумиш?

Ёй, тот Мірко! Отець му быв колиська першый шіцер. А перед ёго пушков не втїк ани воробель. А сын? Охранця, представте сі! Може, же каждый найрадше робить тото, чому не розумить. Але я нїт! Нач собі доказовати, же єсь даякый мурник, кедь ты правовірный мнясарош, і так дале і тому подобнї.

Зато при другій навщіві Мірка у мене дома єм му предложыв план далшой нашой сполупрацы. Высвітлив єм му, же охранарьство природы і страна зеленых не мають ниякой перспектівы. А де нїт перспектівы, там ани піняжчат. Хто ті буде дївкы годовати, кедь ся розыйдуть по высокых школах? Жена ті незаместнана, авто маш розтрїскане, а мачка ті до мене на хлебтунок лозить. Задумав ся Мірко на понадовшу хвільку, а тогды єм му представив спасоносну ідею ёго далшого єствованя у позіції властника невеликой рештаврації із пиварнёчков.

– Йоку, я не можу охранярьство по тых роках лем так охабити!

– Рештаврацію ті буде вести твоя Мілка а ты при охранарях пестуй зеленородность, цімборе-неборе. Черьпай воду із двох студників намісто єдного.

І так собі представте, же-м го пересвідчів дурнячка немайного.

Гнедь у першій лїтнїй сезонї, кедь ся до Бескида вергли леґії неулагоєных чеськых і польскых турістів, Міркова рештаврація Медведжа лаба выбаламутила од розкошных чуджінцїв за покоштунок про выголоднїтый жалудок тілько еврів, же Мірко собі забештелёвав нову автододавку про привоз товару із міста.

Лем берь, Мірочку, покрохтя-покрохтя, а менї з того ізділь холем так пів нохтя.

Повісте, же за што? Но так чекай, чекай, братку шарканю! Додавку грибів, хто ту забезпечує? Прошу красно – я. А дичіну? Пушча в моїй правій руцї! А не лем тото. Перестаріты і поперепиваны хлопцї із валалу і околіцї конечнї дістали роботу. Мають на старости збираня і сушіня грибів, котры од них выкуплює Міркова Мілка. А люде? Не знають собі вынахвалити того чоловіка, же їм із плеч зняв нелегкый старунок, де бы евро-дві заробити. Стары парібчакы, не ходьте по корчмах псы побивавчі, але выйдийте до пастівника на грибы і шупс із нима до Медведжой лабы, де їх помішають з дичінов і стане ся з них лакітка про Їржіну ай про Давідка.

Лем жруть тоты Чехы ай Поляци, та лем жруть і пють, повідать по часї Мірко.

Най пють, лем їх прикормлюй, но не забудь інкасовати.

– І варити, уж сам не знам, што їм рихтовати?

– Не знаш?

А так єм му порадив рецепт на руснацькый медведжій ґуляш. То є їдло плекотыря.

–  А хотїли бы тот рецепт ай вы? Так собі пиште. Я доброту перед людми не звык таїти. Руснацькый ґуляш ся вам зъявить у горнцю тогды, кедь порїжете фалаток свиньского, говеджого або ай мняса з дичіны на коцкы, посмажите го на цибулї у олїю, додасте ку тому пару ложок леча, а наконець ку вшыткому додасте предвареных і змороженых грибів. У лїтї то будуть самособов грибы свіжы, а не зморожены. Наконець ся годить до божского мішунґу додати пару капок ворчестрового присмаку. І готово. А Чехы додають: Русінї, мате добров кухінь. Холем раз дашто добре мають ай Русины. Але што то чую? Же вам у тім їхтиві дашто хыбує? Пардон, забыв єм! Додайте парадічковой мачанкы – протлаку ай щі капнийте маґію маленько.

(Текст буде продовжати о тыждень)

Вышла нова книжка Меланії Германовой: Смутне і веселе (АРК 2020)

               В авґустї 2020 вышла у Академії русиньской културы в СР збірка балад Меланії Германовой з назвов Смутне і веселе.

 

 

Автор: Меланія Германова

Назва книжкы: Смутне і веселе (збірка балад)

Выдаватель: Академія русиньской културы в СР

ІСБН: 978-80-89798-20-9

Почет сторинок: 196 с.

Рік выданя: авґуст 2020

Меланія Германова: Смутне і веселе (рецензія)

Выдана публікація є твором Меланії Германовой, русиньской писателькы, родачкы з Выдрани, котра теперь жыє у Габурї. Меланія Германова уж выдала  зборник короткой прозы про дїти і молодеж під назвом Дїтем про радость і поучіня (Пряшів: АРК в СР, 2015, 124 с.) Тота книжка ся складала з дакількох короткых пригод, котры і наперек своїй назві знала заінтересовати своїма темами і дорослого чітателя.

Подобный характер має і друга єй книжка під назвов Смутне і веселе, котра назначує тексты двоякого характеру. Книжка ся складать із штирёх частей: Балады, Байкы (котры суть ілустрованы), Гумор і Дїтём, причім приблизно половинї книжкы домінують балады.

Авторкіны баладічны тексты суть написаны віршованым языком у штитёхвіршах, причім найчастїше передають тему любови і з нёв споєны темы (нехочене бытя в тяжи, зречі ся дїтины, любов молодых нехочена родічами, фалошность і завість). Частина текстів мать выразно баладічный характер, суть побудованы на дії зо смутным ці траґічным кінцём, найчастїше смертёв головной поставы. Людьскы емоції, характерова вады і маґічны елементы (проклинаня, переміна чоловіка на звіря) суть рушателями ку траґічному кінцю.Спомеджі них є треба окремо спомянути текст Войновой балады, котрый спрацовлює тему войны як нелюдьскый і збыточный конфлікт.

Тіпічным про русиньску творчость є жанер другой части книжкы – Байкы, котры суть знамы вдяка главно такым русиньскых авторам, як Миколай Ксеняк ці Осиф Кудзей. Германова сі подля езоповской традіції зволила звірячі поставы, жебы на основі їх діятельства вказала на людьскы характеровы вады і недостаткы.

Гуморна капітола зборника обсягує віршованы тексты сатірічного і крітічного характеру. В части Дїтём ся авторка посередництвом своїх выховных (ці аж менторьскых) віршів пригварять дїтьскому адресатови.

Книжка Меланії Германовой Смутне і веселе є зборником короткой русиньской літератруры, котра мать вдяка своїй різнородости потенціал заінтересовати різны тіпы чітателїв, єднако часть єй текстів є вгодна про поужытя у шольскім оточіню при навчаню русиньской літературы, окремо єй капітола балад може быти вгодна і на декламацію.

Мґр. Михал Павліч, ПгД., Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові

 

Автор: Меланія Германова

Назва книжкы: Смутне і веселе (збірка балад)

Выдаватель: Академія русиньской културы в СР

ІСБН: 978-80-89798-20-9

Почет сторинок: 196 с.

Рік выданя: авґуст 2020

Недїльны віршы: Юрко Харитун

Невіра
Невіра
як в плотї дїра
Хто хоче там войде
Краде як за білого дня
Невіра
на душі дїра
Можеш її лїпити
Сычіть як кобра
Невіра страшка

Фарбы дугы
Не знаю чом
тебе так любили мотылї
Може думали же квітка
што цвине в яри
Сідали на плечі твої
на якых маєш фарбы дугы дотеперь
што світять і в ночі

Штефан Смолей: Отрошынкы щастя (рецензія)

Русиньскый писатель Штефан Смолей із Меджілаборець, родак села Рошківцї,  ся у своїй довгорічній літературній творчости, подобно як є то звыком ай у іншых авторів, не занимав лем із єдным літературнyм жанром ці поступом. Смолей є найзнамішый як прозаїк (проза Нагода або судьба, 2009, роман Бурї над Бескидами, 2013, за котрый бы оцїненый Преміёв Александра Духновіча за русиньску літературу од Карпаторусиньского naučnoho центра в США), але занимать ся і байками (Чудный світ, 2011), лірічно-епічныма стишками (Не ганьб ся, Русине!, 2005; Мамко наша, 2016), як і белетрізованым описом звыків і традіцій у русиньскых селах. В ёго прозаічных текстах суть главныма особами обычайны сільскы люде, котрых жывот є повный радости, але і старостей. Автор указує незломность і силу людьской волї, котра і наперек проблемам і жывотным пробам ся не огне, але вытримать. В тым припадї автор тыж підкреслив вартость силных родинных односин.

Нова книжка автора, котра є ёго 30. публікаціёв („літературный рекордман сучасной русиньской літературы на Словакії“), мать назву Отрошынкы щастя. Є то інтереснов, жанрово невыграненов книжков. У прозаїчній части твору суть описаны спросины і наслїдна свадьба (але на обалцї є мотів із тым звязаный – свядьбянов ночов). Ту не іде о етноґрафічно, детаілно документованый текст, скорїше іде о белетрізованый опис традіцій і звыків, котры автор у молодости зажыв і на котры споминать. До того опису традіцій Смолей закомпоновав протаґоністів, пару залюбленых молодых людей із села, Василя і Зузку, котры рыхтують свадьбу.

В далшых частях тексту Смолей ся намісто опису свадьбяных звыків занимать главно любовлёв двох молодых людей, котра є централнов темов авторового рукопису. В тых лірічно-епічных текстах  автор спрацовлює різны аспекты одношіня і любови, нелем первістну залюбленость, выражіня чутя і формованя їх одношіня, але о неістоту, ваганя ці страх із неприятя родічами.

Вдякам Смолеёвому приступу к темі можеме повісти, же текст може быти вгодный про школьску практіку, нелем на годинах русиньского языка, але наприклад і на декламацію русиньской поезії і прозы, а інсценізованя сценок русиньскых традіцій і звыків, в тым припадї конкретно спросин і свадьбы.

Мґр. Михал ПАВЛІЧПгД., Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові

 

Автор: Штефан Смолей

Назва книжкы: Отрошынкы щастя

Выдаватель: Академія русиньской културы в СР

ІСБН: 978-80-89798-22-3

Почет сторинок: 120 с.

Рік выданя: авґуст 2020

Вышла нова книжка Штефана Смолея: Отрошынкы щастя (АРК 2020)

               В авґустї 2020 вышла у Академії русиньской културы в СР книжка Штефана Смолея з назвов Отрошынкы щастя.

 

 

Автор: Штефан Смолей

Назва книжкы: Отрошынкы щастя

Выдаватель: Академія русиньской културы в СР

ІСБН: 978-80-89798-22-3

Почет сторинок: 120 с.

Рік выданя: авґуст 2020

Недїльны віршы: Елена Хомова-Грінёва

Стрїча

Вийду вонка,
холод затрясе душу,
доджік обмыє
росов тїло.

Рыбарь розшмарив
сїтї по морю,
на кроснах ткачка
тче покровець
в теплім домі.

Мокра стежка
вітать ня.
Іду на стрїчу людём
сердце бє мі в грудёх
сам себе ся прошу:
Як буде?
Негодный я слуга.

 

Одышли люде

Одышли люде з нашых сел,
спустли стары домы,
мій хрест, што стоїть
над селом,
є нїмый свідок тому.

Не взяли ніч зо собов,
вшытко ту остало.
Мамина реч,
давны звыкы,
віра й Боже слово.

1 2 3 4 5 24