Юрко Харитун: Наш край – наш рай (рецензія)

Автор выданой книжкы Юрко Харитун є єдным із найоблюбенїшых і найоцїнёванїшых поетів сучасной русиньской літературы на Словакії. Харитун є автором ряду зборників поезії, спомяньме главно зачаткы  ёго творчости у зборнику Гуслї з явора (1995) і цікл зборників поезії з назвами: Мої жалї (2010), Мої сны (2011), Мої незабудкы (2013) і Мої надії (2014). У зборнику Мої жалї є главнов темов вырївнёваня ся з травмов, котру запричінило примушене выстїгованём ся з родного села про ставбу водной гатї Старина. А за тоту публікацію у 2012 роцї став лавреатом найвысшого оцїнїня – Премії Александра Духновіча за русиньску літературу од Карпаторусиньского научного центра в США.

Далшов вызначнов частёв Харитуновой творчости суть зборники русиньского фолклору, ку вызначным творам належыть зборник дїтьского фоклору Дякую, мамко! (2017) і зборник народных співанок Нашы співаночкы як дївчат віночкы (2018).

В новім зборнику з наввов Наш край – наш рай Харитун презентує десяткы стишків короткого розсягу, котры мож задїлити ку рефлексівній, любовній і інтімній ліріцї. Многы стихы суть чутєвым вызнанём, а адресатами почутків є природа Харитунового родного краю, авторове одношіня к акту творїня і писаня стихів, частым мотівом є тыж любов ку женї ці чоловікы вообще. Лірічный субьєкт Харитуновых стихів інтерпретуєме як есенцію поета, котрый у своїй поезії презентує шпеціфічне вниманя каждоденного світа, зачарованость природов і виджіня детаілів, котры нормалным оком не видиме. Стихы вказують на автора як на „неполїпшытельного‟ романтіка, котрый наперек вшыткым неґатівным скушеностям і жывотным ранам (выстїгованя з родного села) все докаже позерати на світ быз затерпкнутости ці неґатівных проявів.

То але не значіть, жебы автор у своїх стихах не робив і з такыма емоціями, як є смуток, носталґія ці жаль за старым домівством, в зборнику ся находять і такы стихы. Авторове творче літературне діятельство є у стихах описане як іста прихогіґіена ці способ вырївнёваня ся і приниманя реалности, іде тыж о потребну самореалізацію – така є основа автора. Ай кедь новый зборник обсягує словне споїня „наш рай‟, у стихах ся проявлять особне ці обще людьске одношіня ку природї і дїдовизнї, як бы служыв на ославлёваня родного краю з цїлём укрїпити народну ці реґіоналну ідентічность, зборник представлять поетове особне вызнаня на высокій умелецькій уровни.

Мґр. Михал ПАВЛІЧПгД., Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові

 

Автор: Юрко Харитун

Назва книжкы: Наш край – наш рай

Выдаватель: Академія русиньской културы в СР

ІСБН: 978-80-89798-24-7

Почет сторинок: 88 с.

Рік выданя: авґуст 2020

Вышла нова книжка Юрка Харитуна: Наш край – наш рай (АРК 2020)

               В авґустї 2020 вышла у Академії русиньской културы в СР книжка Юрка Харитуна з назвов Наш край – наш рай.

 

 

Автор: Юрко Харитун

Назва книжкы: Наш край – наш рай

Выдаватель: Академія русиньской културы в СР

ІСБН: 978-80-89798-24-7

Почет сторинок: 88 с.

Рік выданя: авґуст 2020

Недїльны балады: Меланія Германова

Завість материньска

Прекрасна то дївка была,
Нїт де правды дїти,
А як ся носила
По тім білім світї.

Не знала, хто єй мамочка
І скаль ю взяли,
Не старала ся дївочка,
Же ю прозывали.

Парібків ай женачів
Каждый день зводила,
Покля небога копыля
Собі не придбала.

Чуджім людём підшмарила
На другім валалї –
Так ся найдушкы збавила
І дале гуляла.

Чуджі люде з копылочков добрї выходжали
І порядну з нёй дївочку они выховали.

А Ганїчка, єй дївочка
До красы выросла –
Білы личка, чорны очка –
А струнка, як сосна.

Гайник Юрко бы дав зато
Сердце ай душу –
„Я тя, дївче моє злате,
Веру, взяти мушу.‟

Ганїчка сі, співаючі,
Працов зарабляла,
Єй мати зрана до ночі
Пила і гуляла.

Дївка росла і краснїла,
А мати старїла,
Ани сама не збачіла,
Як пошкареднїла.

Хлопи ю уж обходжали,
Хоць їх і зводжала,
А бабы за нёв плювали –
Так, веру, допала…

А Ганїчка, властна дївка,
Як ружа червена –
„Лем почекай, ты, копылько –
З світа тя зожену…‟

„Подьме, дївча моє міле –
Ягодок назбераме,
Барз ся мі їх захотїло.‟
„Назбераме, добрї, мамо.‟

„Дай мі руку, бо-м, выстала,
До грунка іти не можу.‟
„Не старайте, люба мамо,
Помалы – вам поможу.‟

Як ся на вершок дістали,
Дївку зо скалы дрылила,
Лем ся престрашнї озвало:
„Збогом, мамочко преміла…‟

„Ганїчко.‟ Такой скоренько
Скочів єй Юрко зо скалы,
Уж їй не било серденько,
І ёго тыж перестало.

Лем вітор тихым шепотом:
„Чуйте, нечістая сила –
Ту свою властну дївочку
Мати зо скалы дрылила…‟

Скалу люде обходжають,
Ту мати збыхала,
А люде ю проклинають:
„Ты не мати – скала.‟

Штефан СУХЫЙ: Капітолкы із простонародной гриболоґії (2): Курковы міста

Курковы міста

А так сьме ся із Мірком концём юна выбрали на Росоханю, де єм знав о сімдесят двох курковых містах. Хлопи приповіли, же уж зачали рости, так подьме ай мы. Мірко ся зарадовав, гі мала дїтина.
– Хлопе златый, я ті красно дякую. Ты знаш, же я іщі у жывотї курку не нашов?
– Якого же ланца у тім лїсї робиш, тадь єсь скоро каждый день до рока у лїсї а ты щі курочку од корїня нїґда властнов руков не оддїлив? Так абы єсь знав: днеська ся ті то стане. Мірко мі высвітлює, яка є латиньска назва куркы і назвы далшых грибочуд. Ідучі лїсом мі указує на вершкы буків. А посмотрий ся, ген має свою дуплю дятель. Знаш, як ся зве по латиньскы? І высвітлює безперестанно. А знаш, Мірку, же у тій локалітї гнїздить орел ґая червена? Лемже ті не можу указати де, бо гнїздиска мусиме утаёвати.
Меджітым сьме ся приближыли ід покривленій старій березї, при якій так на два метры ізбачів єм обровиту курочку. Што там курочка, але негораздна курчиско! Її запах єм завітрив уже надалеко і чекам на Мірка, же звискне од радости і попершыраз у жывотї буде мати радость із почутку, же сам обявив достойный екземпларь грибового чуда. Але де же! Зачав молоти о тім, як Японцї одобрали із руськых лїсів землёвы щепы із грибовым підгубём і чекали, же ся їм то прийме, але даремны были їх надїї. А гварить мі: а знаш тото присловко? Даремна надїя – побила Матїя. Чув єсь то?
– Нї, не чув. А ты не видиш даґде наблизь курочку?
– Нїт, Мірку, не віджу.
– Так дость! Ани крок веце, бо на ню станеш.
Также так є то із охранарями – ходити на грибы, а ку тому щі на курочкы. У тоту юнову суботу сьме їх назберали выше пятнадцять. Не вірите? Попросьте ся Янка Патолокового, з якым сьме ся стрїтили коло Тополёвого потока. Мы уж ся вертали, а він щі лем до лїса крачав. Тыж є то добрый куркарь, але на роздїл од мене мать тоту невыгоду, же я ёго курковы місця у вышняньскім хотарю познам, лемже він мої нї. Я ёго седмоградьскы дзвоны! Кедь мі купите, хлопцї, фляшкову десятку ай великый фернет, та вам то повім. А уж є ту Штефан Мыцька і так кліче на качмарьку:
– Марько, наллїйте нам ту сто гнївачіх палїнок!
А я можу повідати… Янко Патолоків так позаторік іде собі скоро рано спішным кроком повыше валалу, а я сиджу на бережку коло мостика і покурюю собі. Є одты красный позерунок на Бенів грун. А тот, як відїв, же я курю, такой давай ай ёму, бо він вечур не встиг купити, а теперь у склепі іщі заперте. Тай куриме, тай гварить, же рад бы курковы місця обсмотрити. Гварю му, няй бы брав ай мене із собов, але Янчиско та де-де! Но, та ся ту май…

Ах, я твого антлаґера, та ты так? Не хоче мі свої міста  указати! Але і я бы інакшый не быв. Но выбабрав єм із ним. Як увышов до лїсной дебрї, та я за ним. Потихонькы, потихонькы, бы-м не став на суху голузь, жебы єм ся не проздрадив. Де він ся згынав і знимав курочкы, я там давав свої значкы. Моменталнї мам обшацованых тристодвадцятьсім курковых місць.
– А оплатило ся бізовнї… Гейже, же гей?
– Ой, вера же гей.
– Але за соціалізму было веце грибів. Гейже, же гей?
– Де там! Веце тайных шандарїв было хыбаль.
– Теперь веце злодїїв.
Хлопи, хлопи… Злодїїв было фурт єднако, лем ся о них не знало.
Повісте собі, што то на грибы, або на курочкы ходити. Тадь все дашто до кошаричати шмариш, хоць лем даяку лишочку. А я не так… Я кедь ся выберам на грибчата, нїґда ся допереду не хочу сповідати і радовати, же дашто найду. Хоць потайно уфам, же напорожнё ай днесь не обыйду. Притім ся дісціплінованї зарїкам перед великов передчаснов радостёв. Нї, нї! Лем ты почекай, як божічко дадуть і аж потім ростий од радости, же єсь нашов першого. При збераню грибаків ся з ня ставать віруючій чоловік. Не жебы-м ся молив і клякав коло каждого пняка, при котрім підойму із господнёй землї тото неописателне чудо, але чім повнїшый кошик маю, тым єм спокійнїшый. Забуду на незгоды із сусїдами, на свою самоту і на вшеліяку людьску планоту. Ставам ся легкым голубом із маленькым щастным сердцём, про котре своёв неперебігаючов  ся віров вытварям море щастного поратунку. Допереду абы я ся сам із собо пасовав, же днесь справды найду, так то нї. Наконець за тоты рокы уж приближнї розознам, коли мож найти чудо грибів, а коли лем позлегка.
– Але, але… Як выкрочіш на грибы, та предсі лем треба быти оптімістом.
– А што то значіть?
– Но, же треба вірити, же штоська лем найдеш.
– Нї, нї.
– Якже нї? Ґарантую, же гей!
– Кедь повідам, же нї, та нї! Бо як ты ся сам собі допереду прибестетуєш, же наіснї найдеш, а потім – бобырька, та тя од того зачне сумлїня колоти.
– Чуй? Така баламута?
– Я як рушам на грибы, та єм найскромнїшый чоловік у валалї. Але полёваня… То маленько інакша карта.
А турісты лем пруть та пруть. Медведжа лаба жыє гостями.
– Приємный добрый день.
– Доброго здравя ай вам! А одкы же будете?
– О, мы аж із Чеськых Будєёвіць. Минулого року у вас одпочівали нашы сусїдове а вам зробили добре реноме, так сьме ся того року до Буковскых верьхів під Бескід пришли попозерати ай мы.
– Так будьте іщі раз вітаны у нас! А што бы сьте рады на обід?
– Чули сьме, же приправлюєте бравурный русиньскый ґуляш. Є то правда?
– Такой го будете мати на столї.
Вночі Мірко Кереканіч не годен з того вшыткого заспати. Не жебы од страплености, але од щастя. Будить Мілку… І хоць єй не знає што повісти, панькать єй, абы не заспала, але жебы із ним довєдна смотрила через облак на звізды і абы повторёвала слова „єм щастна, єм щастна…
– Што єсь ся так зацнивлив?
– Хваче ня то!
– Обявив єсь у теренї даяку нову ростлину?
– Став єм, Мілко, до щастливой ступляї.
– Хыбаль тя працовнї дали на высшый столець?
– Пек бы му быв! Обявив єм нову дімензію жывота, жено моя!
Мілка заспає од цїлоденной біганины помеджі рештавраціёвы столы. Тадь Медведжа лаба од рана до вечера натрїскана гостями із Польщі ай із Чеська. Але Міро їй не дає уснути. Слухай, слухай… Но, што же, охранарю мій? Природу охраняш а властній женї не дожычіш одпочінку. Но він не внимать ніч, окрем себе. Серьёзнї высвітлять, же перестане од Йока Березнянина выкуплёвати дичіну, бо собі забештелёвав начорно од Українця пушку із тлумічом, тай зачне сам ловити штириножцїв на мнясо про свою турістічну їдалню.
– Ты хыбаль удурів! Тадь тя можуть заперти, – кортам го!
– Мій нянько быв колиська першый шіфер, а я што?
– Ты-сь природный охранця.
– Якбы отець жыв, та бы ся за ня авкурат ганьбив! Але небіжчікови ганьбу робити не буду, то мі вірь. Знаш ты, што все знав гварити? Од лїса украдь, а перед хлопа кладь.
У захватї надїйного опянїня наконець Мірко уснув і дыхав на сомі такым легкым люфтом, як кебы ся проходжовав по лїсных гущавках. У сновім транзї ся одразу щастный маїтель рештаврації Медведжа лаба учув на хырбетї прекедвешного дикого корназа, якый із ним цвалать по луках попід Кычару. Цїлый валал на тоту зъяву позерать із заокругленыма ротами і очіма, а він, Мірко, за шуму яздецького вітра із піднятыма руками у правіцї з пушков здравить світ своїм „Гурааа!“
Прекраснї заокругленый дик ся го звідать:
– Но што, Мірку, мам розпростерти свої корназівскы крыла?
– Та якбы нї?
– А поменуєш подля мене свою гостёвню?
– Іщі не знам, мушу ся порадити із женов.
Нараз дик не вытримав таке понижіня і зошмарив гостиньского із своїх округлистых боків на паркеты під радіатор, котрый своїма ребрами выїмстив ся на Мірковім челї.
Побили бы тя седмоградьскы дзвоны! Рано на челї побелава платка! Та шыковна хлопина із каждой маркітности учінить радостну хвільку. Не даремнї люде повідають: Злож, на кого мож. А Мірко то зложыв на ховзку підлогу у ночній купелни. Коло фрыштика му дорїкала ай Мілка.
– Што на тя, хлопе мій, надышло у ночну годину? Мусиш собі обстричі нохтї на ногах. Посмотрий ся, як єсь мі своїма нохтисками іспоров лысти до кырве.
Мірочко єй высвітлять штоска в тім змыслї, же охранарї в рамках природного саморяджіня не хотять засяговати і нарушовати природну рівновагу.
– Не бав чудака, хлопе!
На такы слова ся не мож не погнївати! Лїк про утїшіня справдїшный хлоп найде  у корчмі. Лемже до властной не підеш! А де же? Та прецінь до лїса! Пушку до рук, властнї під ґерок, а йдеме.

(Текст буде продовати о тыждень)

Вышла послїдня книжка Миколая Ксеняка: Одповідж собі сам (АРК 2020)

               В авґустї 2020 вышла у Академії русиньской културы в СР послїдня книжка Миколая Ксеняка з назвов Одповідж собі сам.

 

 

Автор: Миколай Ксеняк

Назва книжкы: Одповідж собі сам

Выдаватель: Академія русиньской културы в СР

ІСБН: 978-80-89798-21-6

Почет сторинок: 96 с.

Рік выданя: авґуст 2020

Миколай Ксеняк: Одповідж собі сам (рецензія)

Недавно умершый (1. 2. 2020 у Ружомберку) Миколай Ксеняк, родак із Камюнкы, належав до найстаршой ґенерації русиньскых авторів, але єдночасно быв і єдным із найактівнїшых. А треба підкреслити, же є лавреатом найвысшого оцїнїня – Премії Александра Духновіча за русиньску літературу од Карпаторусиньского научного центра в США

Ёго літертурну творчость мож роздїлити на дакілько частей: выховны байкы заложены на алеґорічній подобности (мож ту  спомянути зборникы Выбраны байкы, 2002; Углы погляду, 2011; Недоповіджене, 2018; Кошарик плодів, 2019 і іншы), тексты з дротарьсков тематіков (книжкы О камюньскых майстрах, 1994; Біда Русинів з дому ваганяла, 2002; Жменї родной землї, 2009), а в послїднїх роках главно ославны поетічны творы з характерістічныма властивостями оды (Формованя русиньской ідентіты, 2016; Резонанції на книжкы і події, 2018).

Цїла ёго літературна творчость діспонує нелем основныма функціями літературы, яков є умелецька і забавна, але і выховна і актівізачна, автор дає собі за цїль выховно впливати на свого чітателя, зміцнёвати і підпоровати ёго народну ідентічность і посередництвом своёй творчости інформовати о вызначных особностях і подіях із русиньской історії. Творчость М. Ксеняка є зато єднозначно народно-будительска.

Перша половина теперь выданого зборника під назвов Позаставлїня Русинів

Обсягує выховно-навчалны рефлексівны стишкы, в котрых автор роздумує над предками Русинів, котры ся усадили праві на ґеооґрафічній теріторії Карпат, причім од задумовань о зачатках народа поступно переходить до сучасности. Окремы тексты мають уж традічно велику кількости інформацій ці натяків на історічны події ці особности, Ксеняк тыж поужыв рідкосны слова з русиньской лексікы (ґеоґрафічны назвы, господарьскы терміны), зато зборник може заінтересовати нелем історічно добрї зорьєнтованого русиньского чітателя, якый докаже собі посмаковати над текстом, але і простого чітателя, в котрім збудить інтерес о далшы знаня.

В другій половинї зборника ся автор запрезентовав втогды найновшыма текстами з ёго байкарьской творчости, котры мож характерізовати поучінями о класічній езоповскій байцї з поетічных словників (значіть тексты короткой епікы, котры за помочі звірячіх ролей на основі алеґорічной подобности і персоніфікації крітікують людьскы характеровы властивости і недостаткы, на кінцї тыж не хыбує понаучіня, респектівно гуморный аж сатірічный авторьскый коментарь).

Ксеняк ся але пріорітно все замірёвав на актуалны сполоченьскы і народны проблемы Русинів на Словакії, а то платить і в тым припадї. У великій части укажок ся находить повторюючій ся мотів народной ідентічности, ці уж іде о голошіня ся ку русиньскій народности, поужываня русиньского языка або снажіня выкликати у своїх краянів к народно-будительскій актівности. Окрем ясных русиньскых тем, ту можеме натрафити тыж на постійны темы баёк, якыма суть крітіка бірокрації, алкоголізму ці слабой едукації, меджіґенерачны роздїлы ітд. Далшым роздїлом є і то, же Ксеняк не поужывав лен звірячі ролї ку высловлїню своїх посуджінь, але так само і реалны поставы з історії Русинів ці Словаків, як є Василь Турок-Гетеш, Михал Стренк, Еміл Кубек, Енді Варгол ці Людовіт Штур. Вдяка алеґорічній подобности Ксеняк раз скрито, даколи цалком прямо і без выкручань крітікує хыбыючу народну гордость, ханьбіня ся за свій родный язык ці непоужываня азбукы в писаных текстах. Автор без компромісів нелем насталять остре дзеркало крітікы, єдночасно ся але снажыть привести своїх краянів ку задуманю ся, ку порозумлїню, же мають міць змінити світ, лем треба ся актівізовати.

Найновша публікація уж небогого Миколая Ксеняка під назвов Одповідж собі сам є репрезентатівным зборником, котрым завершыв дві главны части авторовой цїложывотной творчости, а то жанер байкы і ославных текстів з тематіков із русиньской історії. З той причіны рекомендую, жебы найновшый зборник собі прочітало шыроке коло русиньскых чітателїв.

Мґр. Михал Павліч, ПгД., Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові

 

Автор: Миколай Ксеняк

Назва книжкы: Одповідж собі сам

Выдаватель: Академія русиньской културы в СР

ІСБН: 978-80-89798-21-6

Почет сторинок: 96 с.

Рік выданя: авґуст 2020

Позваня на выставу Федора Віца Ілько Сова з Баюсова в СНМ – МРК у Пряшові

СНМ – МРК у Пряшові позывать на выставу:

Ілько Сова, невеликый хлопик з великыма баюсами, руснак од косте, жыє зо своёв родинов в імаґінарнїм Баюсові. Над вшыткым знать пошпекуловати, на вшытко мать свій назор, на рішїня каждого проблему найде нетіпічный рецепт…Така є главна постава з довгодобого рісованого гуморістічного серіалу Федора Віца – знамого карікатурісты, зналця русиньской душы і натуры.

 

Выбер зо серіалу Ілько Сова з Баюсова вам хочеме представити в СНМ – МРК у Пряшові у четверь, 24. септембра 2020 о 16:00 год.
Гостём на вернісажі будуть членове Русиньского коморного театру зо сценічныма мініатурами, якы были часто іншпірованы Віцовыма карікатурами…
….Федор Віцо обіцять, же рiсункы зо серіалу Ілько Сова з Баюсова нашому музею дарує. Хто знать, ці сі то не роздумать, або ці му корона в тім не забранить…

Iľko Sova, neveľký chlapík s veľkými fúzami, rusnak od kosti, žije so svojou rodinou v imaginárnom Bajusove. Nad všetkým vie pohútať, na všetko má svoj názor, na riešenie každého problému nájde zvláštny recept… Taká je hlavná postava z dlhodobého kresleného humoristického seriálu Fedora Vica – znalca rusínskej duše a nátury.
Výber zo seriálu Iľko Sova z Bajusova vám chceme predstaviť V SNM -MRK v Prešove vo štvrtok, 24. septembra 2020 o 16:00 hod.
Hosťom vernisáže budú členovia Rusínskeho komorného divadla so scénickými miniatúrami, ktoré boli často inšpirované Vicovými karikatúrami…Fedor Vico sľubuje, že kresby zo seriálu Iľko sova z Bajusova nášmu múzeu daruje…Kto vie či si to nerozmysli, alebo či mu korona v tom nezabráni…

Недїльны віршы: Гелена Ґіцова-Міцовчінова

Лїто красне

Одлетїло,

злате листя

шелестїло.

 

Там вылїзли

з дїркы хыжкы

сивогрудкы,

гостї мышкы.

 

Прикрали ся

аж із горы,

попід землю

роблять узкы

корідоры.

 

Може мають

і причіну

орїх найти

під ліщіну.

 

Уж глядають

попід лїскы

златожовты

уж орїїшкы.

 

З синёй хмаркы

доджік брыскать

а під землю

понагляла

мышкы-грызка.

 

х х х

 

Затихла у гаю

весела співанка

та і посмутнїла

восени полянка.

 

В гаю полїтує

уж бабине лїто,

не виють віночкы

дїточкы із квіток.

 

Не погостить лїто

із златым колачом,

бо осїнь одлїтать

із великым плачом.

 

х х х

 

Не раз дїти на полянцї

гаданку гадають

чом же дзвінкы на ялинцї

не зацеленґають.

 

А зелены красотинкы

не можеме рвати,

лем прилетить вітор з горы

шішкы колысати.

 

Хоць глядаме не найдеме

скрытый домик-дїрку

а на стромі вісить смачне

їдло про вовірку.

 

ПОЗВАНЯ: Дротарі в СНМ – Музею русиньской културы у Пряшові

Хто властні были дротарі і чім ся заподівали? Што знали з дроту і бляхы зробити і кады путовали? Кедь вас інтересують одповідії на тоты вопросы, прийдийте 10. септембра о 16:00 год. до СНМ – Музея русиньской културы у Пряшові на презентацію автобіоґрафічного роману Івана Кінді, родака з Орябины, якый в русиньскім і словацькім варіанті выдала Русиньска оброда на Словеньску.

1 24 25 26 27 28 47