Укажка з творчости: Елена Хомова-Грінёва

Надоєне молоко

 

Край, долина,

мамин хотарь,

подоєне молоко

налляте до жідля.

Смакує біла піна,

баюсы повтерам

наспак рукавом.

На стїл одложу

порожнє горня…

 

Позваня до танцю

 

На небі червена зоря

заходить.

Стихло місто,

потемрява.

Вітор гуда

мелодію о любови.

В руках гуслї

яворовы

вечером кличуть

молодых

до танцю.

 

Выбране з книжкы Елены Хомовой-Грінёвой Уяцькыма дражками, 2020

Вышла нова книжка Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой: Поклад русиньской матери

     О сучасній русиньскій літературї на Словакії по роцї 1989 бы ся дало написати і повісти много, но з істотов можеме выголосити, же єднов з єй найвыразнїшых і найважнїшых частей є література про дїти і молодеж. Стачіть ся попозерати на творчость будьякого автора і скоро з істотов там можеме найти мінімално єдну публікацію про дїти, кедь не веце. Не є ся чому чудовати, кедьже будучность русиньской літературы не є лем у зборниках поезії, прозаїчных і драматічных творах, але єднако вызначны – кедь не важнїшы – суть праві чітателї, котры суть способны і заінтересованы чітати літературу у русиньскім языку, у літературній нормі і в азбуцї, чітателї, з котрых раз потенціонално взыйде нова ґенерація русиньскых писателїв.

     Писателька Гелена Ґіцова-Міцовчінова собі значіня літературы про дїти і молодеж в повній мірї усвідомлює, практічно цїла єй авторьска творчость є присвячена молодшым чітателям. Спомеджі єй богатой творчости мож спомянути зборникы стишків Фіялочка , Родне слово, Пчолка, Школярик, Дзвіночок, З квіткы приповідкы ітд.

    У зборнику Поклад русиньской матери (Позн. ред.: Обалка книжкы є вырїзом з образу Александра Зозуляка: Портрет матери.) ся находить поезія про дїтьского чітателя, найчастїшым мотівом, котрый мож найти у векшынї стишків, є родный русиньскый язык.

   Родный язык є описаный у мравоучных стишках з каждой стороны. Молодый чітатель ся так дізнає о вызнамности родного языка нелем прямым переданём авторков, але і непрямо на основі розлічных сітуацій, якыма суть одход до іншой країны ці комунікація із Словаком по русиньскы. Русиньскый язык є звязаный тыж з позітівныма образами (родного місця, домовины, природы, родины,  сполочной ідентічности або просто з душевным благом) ці прирівнанями (язык як найцїннїшый поклад, язык як путь домів з чуджіны).

  Стихы у зборнику Поклад русиньской матери суть у подобі некоплікованых, вызнамово єднозначных віршів, де ся дотримує єднака кількость складів ці просты рімыВдяка акцентовню на рітміку, суть поетічны творы ідеалным матеріалом про школьску практіку або декламаторьскы конкурзы, але главно прямо домів на вечерне чітаня з родічами.

(Выдаватель: Академія русиньской културы в Словацькій републіцї, выдрукованя: Tlačiareň svidnícka, s. r. o., выданя: перше, тіраж: 300 фалатків, чісло сторінок: 136, ISBN: 978-80-89798-308).

Вышла нова книжка Штефана Смолея – І таке ся (не)ставать

     Байкы і тексты із моралным понаучінём мають в сучасній русиньскій літературї на Словакії певне місце. Спомеджі авторів, якы передають тот жанер, можеме в першім рядї спомянути Миколая Ксеняка, котрого велику чaсть творчости становлять праві байкы. Шпеціфічным у тім жанрї є Осиф Кудзей, котрого велика часть творчости становлять праві байкы і якый важны думкы споює з жартовныма поінтами. Духовну поезію з цїлём апелації на людьску моралку пише і Мілан Ґай.

  Штефан Смолей є представителём найстаршой ґенерації русиньскых писателїв, котрый є знамый главно як прозаїк, што пише о тяжкых жывотных судьбах  обычайных людей, з котрыма ся чітатель може легко ідентіфіковати. Ку такым творам можеме задїлити прозы як Нагода або судьба (2008), Бурї над Бескидами (2012) ці Тяжкый жывот (2019). В послїднїх роках є але частёв ёго розсяглой творчости тыж байка і тексты з морално-дідактічныма понаучінями. Выбером з той части творчости є зборник під назвом І таке ся (не) ставать (Позн. ред.: Обалка книжкы є вырїзом образу Александра Зозуляка: Чудесна пара.).

     Книга є роздїлена на дакілько частей, у Пригодах зо жывота звірят ся находять байкы, продовжуючі в традіціях езоповой байкы з понаучінём. Поставами Смолеёвых баёк суть звірї, котры в текстах служать як носителї неґатівных сторінок людьской особности, як є зависть, пыха, лакомство ці порожнї обіцянкы, котры суть обычайно покараны і про чітателя крітічно окоментованыма в понаучіню на концю. В Пригодах зо жывота людей і Хто є виноватый? ся вказує на проблемы у сполочности, напр. біда, несправедливость і іншы кривды. Частов прічінов є іраціоналне снажіня ся о богатство, мати все веце і веце без огляду на іншых і на то ці то потребуєме, або нї. Як моралный приклад є чіста природа і Бог, котрый є вартый наслїдованя.

     Цїлём Смолеёвых текстів є проговорити до душы чоловіка, хопити го і обернути го ку зеркалу, яке одгалює нешумну правду, на котру ся тяжко позерати. Є то але потребне зробити чім скорїше, бо злы властности ся як кармічный бумеранґ вернуть назад, ці то уж буде моралный розклад сполочности, наслїдкы девастованя природы або евентуалне вступлїня сі до сумлїня на смертелній постели.

    Выбер з дідактічной творчости Штефана Смолея мож вдяка байкам рекомендовати нелем дїтьскым чітателям або до школьской практікы, книжка має шансу заінтересовати і примусити ку задуманю ся і дорослого чітателя.

(Выдаватель: Академія русиньской културы в Словацькій републіцї, выдрукованя: Tlačiareň svidnícka, s. r. o., выданя: перше, тіраж: 300 фалатків, чісло сторінок: 144, ISBN: 978-80-89798-27-8).

Недїльны віршы: Мілан Ґай

Дякую ті, Боже

 

Дякую ті, Боже,

днесь за далше рано,

же мі з постели

встати было дано.

 

Дякую ті, Боже,

повный Благодати,

помож мі навікы

при Тобі зістати.

 

Дякую ті, Боже,

же-м ся в здравї дожыв

днесь далшого рана,

і Тебе прославив,

як своёго Пана.

 

Ісусе мій добрый

 

Ісусе мій добрый,

повный Благодати,

што бы-м за твою доброту

я тобі мав дати?

 

Істо лем молитвов

я потїшу тебе,

зато із радостёв

пошлю єй до тебе.

 

Приймий молитвочку

од Раба своёго,

котру ті посылам

із сердця щірого.

 

Выбране з книжкы Мілана Ґая З нами Бог, 2019

Укажка з новой книжкы Мілана Ґая – Правдива выповідь

Правдива любов

Так є то оддавна,
одколи світ стоїть,
кажда добра мамка
за дїтя ся боїть.

Я свого сыночка
тяжко выховала,
жебы-м у жывотї
радость з нёго мала.

Нянько нас барз скоро
завчасу опустив,
іщі ся мій Янко
ани не народив.

Велё єм хотїла
у жывотї мати,
пішла єм родити,
не матуровати.

Жыли мы дость скромно,
што буду казати,
од єдной до другой
бідненькой выплаты.

Янко зматуровав
як вызнаменаный,
на высоку школу
быв одпоручаный.

Сидїли сьме в авлї,
як го промовали,
барз велику гордость
із бабов мы мали.

Ґратулуєме ті,
мій мілый сыночку,
уж лем домів приведь
даку невісточку.

Бабка цїла щастна
го міцно обняла,
до кешенї сака
пятьдесячку дала.

Не бійте ся, бабко,
і ку тому дойде,
може за куртый час
дака за мнов прийде.

Чудно мі кус было,
же так бісїдує,
може уж даяку
мі ай затаює.

Раз єм пришла домів,
ани-м не вірила,
у дверях єм шувне
дївчатко збачіла.

Была молоденька
із краснов тварічков,
а у правій руцї
із білов палічков.

Не могла-м у собі
сховати скламаня,
вшеліякы думкы
приходили на ня.

Гірко тяжко єм то
даяк вытерпіла,
жебы Янко мі высвітлив,
такой я хотїла.

Атрофія нервів,
так мі высвітлёвав,
коли своє дївча
тогды обгаёвав.

Централный выпадок
далше высвітлює,
видить періферно
ніч не заострює.

Барз одборно гвариш,
не розумлю тому,
то хочеш мі слїпу
привести до дому?

Вірю, же по часї
похопиш то сама,
бо ты єсь найлїпша
в цїлім світї мама.

Нїґда ся не змірю,
же єй хочеш взяти,
знаш, што лем траплїня
із нёв будеш мати?

Чом праві ты мусиш
таку собі взяти?
Велё того будеш
собі одрїкати.

Звышыв на ня голос,
бо го то трапило,
кедь єм ю як мамка
не прияла міло.

Зохаблю му часу,
няй пороздумує,
і може по часї
мі раз подякує.

Не робила єм ніч,
чекати-м зачала,
же прийде повісти:
мамо, правду-сь мала.

Кадыль я ходила,
всягды єм плакала,
чом тота Сілвія
до оч ёму впала?

Тїлько красных дївчат
ходить ту по світї,
чом праві мій Янко
таку мав стрїтити?

Занедовго пришло
сполочне вінчаня,
пережыла я там
велике скламаня.

Ани лем на обід
не хотїла-м іти,
тадь то не є правда…
не хочу вірити.

***

По одступі років,
уж я похопила,
еґоістка-м была
ку нёму – неміла.

Мала-м важну рану
перед пар роками,
также праву руку
одрїзали аж мі.

Думам собі, настав
про ня конець світа,
як без рукы пережыти
іщі далшы лїта?

Пришла ня Сілвія
з Янком навщівити.
Буду ваша права рука,
а вы ня водити.

Обняла єм дївча,
ку нїй ся стулила,
перепросила у слызах,
жебы одпустила.

Інформація о выданю книжкы Правдива выповідь Мілана Ґая.

(Выдаватель: Академія русиньской културы в Словацькій републіцї, выдрукованя: Tlačiareň svidnícka, s. r. o., выданя: перше, тіраж: 300 фалатків, с. 5-7, ISBN: 978-80-89798-26-1).

Вышла нова книжка Мілана Ґая – Правдива выповідь

     Із літературнов творчостёв Мілана Ґая ся русиньскы чітателї могли стрїтити главно на сторінках русиньскых періодік, літературной прилогы Русина – Поздравлїня Русинів, а тыж і в културно-хрістіаньскых часописах, котрыма суть Артос, Благовістник, ці раз до рока в Ґрекокатолицькый русиньскый календарь. Мілана Ґая мож характерізовати прімарно як автора духовной поезії (Молитва Русина в р. 2012, З нами Бог в р. 2019), як і рефлексівной і патріотічной поезії (Моїм родаком / Mojim rodаkom в р. 2016). Ґай є тыж автором публікацій научного характеру, спомниме Krasnobriďskyj monastyr (2019) і Bukivskyj monastyr (2019), як і книгы з характером кронікы села Sukov – moje rodne selo (2020).

   Теперїшня збірка Правдива выповідь (Позн. ред.: Обалка є вырїзом образу Александра Зозуляка: Мученик.) є главно меланхолічно ладжена, обсягує нелем духовну і рефлексівну поезію, але главно короткы віршованы тексты з епічнов пригодов, роздїлены до штирёх частей. Найобсялїша часть З нашого жывота описує жывотны пригоды обычайных людей, їх жывотны скушености, радости і старости, потїшіня і розчарованя. Ґай ся зосереджує на меджілюдьскы конфлікты, людьскы слабости і недостаткы (алкоголізм, жарливость), соціалный статус (поблагословлїня од матери перед свадьбов; одношіня будучой невісты і барз старостливой матери жениха; поставлїня слободной матери; бездомівство) ці проблемы, котры люде пережывають у істім віцї (самотности слободного чоловіка у середнїм віку, староба і прибываючі здравотны проблемы). Описаны сітуації автор даколи оцїнює ці своїм поствам і чітателём радить.

     Далшы дві части суть подобно меланхолічны аж смутны, Родне село і моя родина є емоціоналным выражінём чуття осамочености в одношіню ку родинї і єй стратї, ці к одлучіню од родного місця. Фраїрочкы мої описують любовны періпетії і розчарованя, Набоженьскы віршы на кінци збіркы ся обертають о поміч і внутрїшню силу на Бога.

     Збірка є присвячена дорослому чітатёлёви, вдяка множеству переданых тем ту мож найти паралелы з властныма жывотньма скушеностями Автор припоминать, же хоць каждого траплїня є про нёго тото найвекше, на другім боцї можеме найти рїшіня жыти дале і вдяка указаню на то, же не сьме самы.

(Выдаватель: Академія русиньской културы в Словацькій републіцї, выдрукованя: Tlačiareň svidnícka, s. r. o., выданя: перше, тіраж: 300 фалатків, чісло сторінок: 96, ISBN: 978-80-89798-26-1).

Вышла нова книжка Меланії Германовой: Жывот – то театер

     Як є звыком у многых русиньскых писателїв (спомяньме напр. Миколая Ксеняка ці Людмілу Шандалову), і творчость Меланії Германовой не зістає огранічена єдиным жанром ці поступом. Германова ся в роцї 2016 представила чітaтелям русиньской літературы зборником короткой прозы про дїти і молодеж названу Дїтём про радость і поучіня, о штири рокы пізнїше зашла до лірічно-епічных вод балад і баёк в збірцї Смутне і веселе.

     Нова книжка авторкы Жывот – то театер  (Позн. ред.: Обалка книжкы є  вырїзом образу Александра Зозуляка: Жывот – то є бой) ся складать з восьмох драматічных текстів і єдной звіршованой приповідкы, котры суть написаны будь вольным прозаїчным штілом або простыма віршами. І кедь ся тексты тематічно одрїзнюють, їх сполочным средством є выховна функція, тзн. авторка моралізує і намагать ся чітателя/позерателя поучіти. В полемічнім діалоґу дїёвых особ ся презентує їх простый „сільскый‟ розум або поставлїня (в Чабайковій ставцї змірливый, неконфліктный Михал выграть ставку, котру зробив з конфліктным, противним Василём; подобно в текстї Дві сусїды одходить як вітяз шпоровлива, робітна Марія, котра про чітателя представлять моралный приклад).

    Далшы знакы, котрыма ся авторка голосить к сучасній русиньскій літературї, є напр. навертаня ся до минулости (ці уж к властній, або народній, русиньскій) або поужытя фоклору в текстї з цїлём понаучіти (молодшого, дїтьского) чітателя, приближыти му минулость і єдночасно ю так утримати у русиньскій свідомости.  Найзнамішым прикладом про такый поступ є творчость Миколая Ксеняка (зборник Біда Русинів з дому выганяла або коротка проза з темов дротарїв Жменї родной землї) ці Дякую, мамко! Юрка Харитуна (зборник дїтьского фолклору з области, де ся автор народив). Можеме спомянути Германовой текст На вечурках, дїя котрого ся одограє почас прядок, коли ся селяне стрїчали вечур в єднім домі і при сполочній роботї співали народны піснї і говорили сі меджі собов нераз страшны пригоды. Авторка в текстї На вечурках презентує артефакты русиньской културы, уведженыма співанками, пригодами, як і шпеціфічнов термінолоґіёв, словами, котры ся подля єй слов в сучасности вытрачують, а на їх значіня  ся забывать.

     Книжка Меланія Германовой Жывот – то театер є зборником драматічных текстів, котры мають потенціал быти приносом главно в школьскій практіцї на годинах русиньского языка і літературы, школярї і іншы дїтьскы чітателї так можуть посередництвом них розвивати свої речовы і аматерьскы герецькы способности.

(Выдаватель: Академія русиньской културы в Словацькій републіцї, выдрукованя: Tlačiareň svidnícka, s. r. o., выданя: перше, тіраж: 300 фалатків, чісло сторінок: 88, ISBN: 978-80-89798-25-4).

Укажка з творчости: Людміла Шандалова

О найменшых

 

Зохабте дїточкы,

прошу вас шумнї,

в розпуку квіточкы

няй прийдуть ку мі

 

Зохабте премілых,

то дзбанкы без грїха,

небесам ангелы,

про землю потїха

 

Не браньте, кедь нукам,

же сі їх притулю

Несуть мі на руках

із любви кошулю

 

Дары

 

Мілый Боже, де ня зводить

моя думка блудна?

За капельков жывой воды,

там, де горьска студня.

 

Боже з небес, душа жаждить,

ці їй хыбить много?

Окрышынка на день каждый

з хлїба пшенічного.

 

Одпусть болїсть, святый Боже,

за чін покояный.

Няй покора взяти може

з дарів предкладаных.

 

Выбране з книжкы Людмілы Шандаловой Напю ся водічкы, 2020

Укажкы з творчости: Гелена Ґіцова-Міцовчінова

Перин–Баба

Уж зачала Перин–Баба
над горов кружыти,
гаї, поля і долины
хоче заснїжыти.

Порошковым цукрём стоїть
обсыпана лоза,
увідїла з фуров цукрю
плазити Мороза.

Не буде ся быстра вода
у спадї пінити,
зима ледянов бланов йде
потік заскленити.

Карневал

Чом повно радости
є у школьскій галї?
Бо школярї в масках
днесь на карневалї.

Зъявила ся в стрїбрї
уж снїгова влочка,
а із Дїд–Морозом
пришла Снїгурочка.

Уж сова ушата
выгукує в галї,
на дїтей вывалить
великы окалї.

Полїтує з Вілком
там і пчолка Мая,
веселеньку бзучку
тыж родічі таять.

Малый хлопчік Петрик
не спознавать брата,
што ся перед дїтми
днесь грать на пірата.

Крылом нашыроко
вітрик помахує
коник осїдланый
собі підскакує.

Ангел і Миколай –
довгожданы гостї,
зато в галї повно
сміху і радости.

Злетїти із неба
з великым баликом,
тай уж повно дарів
стоїть під стромиком.

Стражить під ялинков
дары стара лишка,
а златы орїшкы
грызе сива мышка.

Дївчата і хлопцї
танцюють, співають,
бо гостїв з дарами
на святї витають.

Уж глучны варганы
перестали грати,
дїтворї до дому
тяжко ся зберати.

У руцї балоник
із школьского балу,
а в сердечку несуть
щастя з карневалу.

Нескоро до дому
заскрипіла бранка,
то дїточкам дверї
отворила мамка.

Понсела ся селом
справа од дїточок,
же уж під дверями
дзвонить новый рочок.

(Гелена Ґіцова–Міцовічінова: Школярик, Пряшів: Обчаньске здружіня КОЛЫСОЧКА – KOLÍSKA, 2015, ISBN 978–80–972115–2–3)

Укажка з творчости: Осиф Кудзей

Выміна

 

В ЗОО, на властну жадость Тхоря,

привели ку нёму директора,

котрого звірь просив розжалено:

„Пане, ганьблю ся за своє мено,

не могли бы сьте го з моёй клїткы зняти

а по латиньскы го написати?

Зробте так, бо з ганьбы одурію —

напиште там просто PUTORIUS.‟

 

Просьба Тхоря о выміну мена

была директором выповнена,

но як навщівници загороды

ішли коло ёго огороды

і чітали там напис латиньскый,

та ся чудовали сакраментьскы:

„PUTORIUS – то што то є за чудный звірь,

мено чудне, но смердить точно так, як Тхірь!‟

 

Многы люде, як є досвідчено,

зачнуть „новый жывот‟ з іншым меном,

лемже не поможе зміна тота,

кедь ся не змінить способ жывота.

 

Нагода

 

Ловити двоми рыбарї

рыбы на Ліптовскій Марї.

Як першый свій прут вытягнув,

та выловив морьску панну.

 

Кедь собі єй пообзерав,

выпустив єй до озера.

„Прошто?‟ — другый на то повів.

„А як?‟ — звучала одповідь.

 

Нагода мать невыгоду,

же ку нїй не є наводу.

 

Выбране з книжкы Осифа Кудзея: Байкарёвы думы, 2009

1 13 14 15 16 17 47