Укажкы з творчости: Елена Хомова-Грінёва

Душа поета

 

Душа поета

не дриме, не спить.

Душа поета –

то не мед і сіль.

Душа поета –

тїшыть ся, творить.

Душу поета

ранить кривда, грїх.

Душа поета –

то мелодія і дзвін.

Душа поета –

то жаль і сміх.

Душа поета

пише і любить.

Душа поета так

вылята на папірь.

 

Народжіня мого сынка

(Присвячене моїм трём сынам.)

 

З мягкого годвабу,

з крішталю білого

вышлю кошулько

синочка свого.

 

Поцїлую чело,

поплекам, притулю,

за тот прекрасный дар

Богу дякую.

 

Отворю му дверї

до сердечка свого,

няй остане в нїм,

аж до скону мого.

 

Нашы співаночкы

выспівам му радо,

як буде усинав

в колысочцї рано.

 

Росний, сынку, росний

людём на потїху,

няй з тебе выросне

Русин нам великый.

 

Перетекло велё воды,

мати постарїла,

благодать Господю

тобі выпросила.

 

Выбране з книжкы Елены Хомовой-Грінёвой Уяцькыма дражками, 2020

Укажкы з творчости: Мілан Ґай

Ангел хранитель

 

Святый ангел

Хранитель

хранить з нас

каждого,

од нашого

народжіня

до віку

старого.

 

Хранить нас

од напастей

і од злого

дїла,

бы каждого

із нас душа,

сохранена

была.

 

Всягды він

ходить із нами,

все нас охранює

і про наше

благо, добро

все на нас

мерькує.

 

Дякуйте Господу

 

Дякуйте Господу

з неба высокого,

же він вас сотворив

ту до світа того.

 

Дякуйте Господу

за ёго науку,

же вас од молода

спроваджав за руку.

 

Дякуйте Господу

за своїх родічів,

же вам безстаростный

жывот забезпечів.

 

Дякуйте Господу

із „вічного‟ світа,

же вам дав дожыти

аж по стары лїта.

 

Выбране з книжкы Мілана Ґая З нами Бог, 2019

Укажка з творчости: Гелена Ґіцова-Міцовчінова

Голосить од рана

на плотї сорока,

же уж обявила

у гнїздї пророка.

 

Мама рапотала,

клопкать до сердчка,

хоць ся вылупило

рано із яєчка.

 

Тото очарило

і стару ворону,

пелехата створа

кралёвского роду.

 

Ворона кракала,

сорока рапоче,

же тото страшыдло

маму все ласкоче.

 

За пожывов мамка

в садї полїтує,

а із хробачіком

пташеня годує.

 

хх

 

Прилетїла красавіця

аж із Доньской кручі,

тай у спадї на потоцї

тиха вода гучіть.

 

І принесла до долины

од капуры ключік,

выкупали в раннїй росї

сонця златы лучі.

 

Позлатили головоньку

страпатій пупавцї,

уж і сверчок зацвидликав

у зеленій травцї.

 

Тай долинка за ярочком

шовком вышывана,

до салону красы кличе

лука квіткована.

 

Може пчолкы, осы, пташкы

не мають уж спаня,

бо на красній луцї чути

миле цвиликаня.

 

хх

 

Чує бынька з лїса

заспівати ку-ку,

тай з радостёв летить

грати ся на луку.

 

Лїтать, полїтує

міджі квіточками

в червеній сукеньцї

з чорныма кульками.

 

Выбране з книжкы Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой Родне слово, 2016

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Дзвін

 

Дзонь-дзінь-дзінь

Дзвонить дзвін

Несе голос під небесны

хмары

 

Бім-бом-бім

Сердце в нїм

На желїзнім тронї

царить

 

Дзонь-дзінь-дзінь

старый дзвін

колыша ся на высокій

турнї

 

Бім-бом-бому

з поля, з дому

вшыткаы кліче

до вечурнї

 

Ку Ісускови

 

Ісуску міленькый, што значіть постити?

Ці то значіть рано, вечур ся молити?

Я єм мала дїтиночка,

обертам на Тебе свої очка.

 

Ці то значіть мамочку обняти,

нянїчка слухати?

Як ся треба ку братови односити?

Ці то значіть любого не бити?

 

Зо сестров зо вшыткым ся дїлити?

А што бабка моя найдорогша?

Погласкам єй стары рукы, сивеньке волося

Дїдка піду навщівити, сяду на колїна

 

Як іщі, Ісусе, молить ся дїтина?

Буду квіток обходити, жебы не ставати

Бы ся вшыткы могли ёго красї радовати

Рыбку шмарю назад з берега до воды!

 

Няй сі плавать…

Повідають, же не треба быти гордым

Неслобідно ани завистливо жыти

Ці так треба, Ісусе, постити?

 

Послухам пташеня, як сі зрана співать

Отворю серденько, няй ся му усмівать

Што іщі мі треба, Ісусе, робити?

Я щі лем дїтина, я знам лем любити…

 

Выбране з книжкы Людмілы Шандаловой, Напю ся водічкы, 2020

Укажкы з творчости: Елена Хомова-Грінёва

Обрус

 

На біле полотно

намалюю квіткы:

марґареткы, фіялкы,

ружы, цінії, конвалінкы.

Помеджі них

розсію листочкы барвінка.

Не заложу рукы,

іглу не пущу з них

докаль не вышыю

обрус недїльный.

 

Не можу забыти

 

Моє сердце

ниґда не забуде на них.

На край,

на село,

на родину,

на прадїдів двір,

на стару грушку,

на хыжу,

на молитву,

на спів,

на няня і маму,

на вечерны приповідкы

свого дїда

о тяжкім жытю

і судьбі РУСИНА.

 

Выбране з книжкы Елены Хомовой-Грінёвой Уяцькыма дражками, 2020

Приправлює ся книжка Андерсеновых приповідок… по русиньскы!

Каждый переклад літературы до русиньского языка собі заслужить позорность. А о то векшу, кедь іде о першый переклад світовой класікы, приповідок Г. Х. Андерсена. Тексты собі взали до парады перекладателька і языкова редакторка Анна Кузмякова і Алена Янцурова, котра в минулости переложыла пару театралных текстів про Театер Александра Духновіча. То вшытко буде „забалене“ в ілустраціях дакілько раз оцїнёваного ілустратора Яна Курінця (Bibiana – Najkrajšia kniha jesene 2018; дістав ся і до Колекції найкрасшых книжок Словеньска 2020).

Книжка выйде вдяка Фонду на підпору културы народностных меншын, но єдночасно к выданю можете помочі і вы, чітателї.

Iлустратор і книжный ґрафік рихтованой книжкы Андерсеновых приповідок Ян Курінец тот рік буде репрезентовати Словакію на цілосвітовім змаганю Bienále ilustrácií Bratislava. 🤩 Родак зо Шалї, котрый на вакації ходив ку своїй бабі до Камюнкы. Люблять ся Вам ёго ілустрації? Можете їх мати дома. 😎
Обїднайте собі ілустрації на зарамованя або як образок до мобілу: www.startlab.sk/andersenoverozpravky.
Підпорите тым і друкованя прекрасной книжкы.

Здрой: фейсбукова сторінка O.Z. molody.Rusyny.

Укажкы з творчости: Осиф Кудзей

Такый є світ

 

Вороблик, голый дочіста,

выпав перед стайнёв з гнїзда,

нащастя, не на голову,

лемже тїсно за Корову.

 

„Уж мі конець,‟ стукать слабо —

„она ня роздусить лабов!‟

Но Корові было файно,

та го „лем‟ прикрыла лайном.

 

О куртый час перед стайнёв

слїдив Коцуриско тайно,

збачів, што є з Воробликом,

і выбрав го пазуриком.

 

Вороблик за службу таку

хотїв высловити вдяку,

но скорше як штось повів,

Коцур го обмыв і — зъїв.

 

Тот, хто тя „окакать‟, брате,

іщі не є неприятель,

а хто тя з того дістане,

може ся ним скоро стане.

 

Школа

 

Псик в ціркусї Бонеловім

приговорив ся Тіґрови:

„Чудую ся, приятелю,

же ты слухаш кротителя,

як тя проніч-заніч мучіть

тым, же тя все дашто учіть.

Він так зожне славы много,

но а ты ніч не маш з того!

Школь го, няй радо-нерадо

тыж ся учіть на порядок.

 

Посмоть на мене — я, вера,

вышколив свого тренера

так, же мі даст, што я хочу,

все, як через обруч скочу.

Тота „школа‟ мала ціну —

за каждый скок мам одміну,

бо все дістану од нёго

коцку цукрю солодкого.‟

 

Всягды платить правда гола,

же не є школа як школа.

(Часто в тій, што бы про жывот

штось дати хотїла,

не є ани душы жывой

лем самотны тїла.)

 

Выбране з книжкы Осифа Кудзея, Байкарёвы думы, 2009

Укажка з творчости: Юрко Харитун

Як жыти, мамо, як?

 

Добрї ся жыє

добрї ся дыхать

покы не прийде

гать на мысель

Як комар кусить

як терен коле

на грудях лежыть як гад

Як жыти, мамо, як?

Я так давно наш край не відїв

нашы колыскы

нашы гнїзда

Мамо, мати лем крыла орла

летїв вы там і я

Але на маю

не маю човник ани весла

Як жыти, мамо, як?

 

Памятка

Дївочцї з Остружніцї О. К.

 

Дївчат было

як на гарфі струн

як пішників на Грун

де я ходив

Єдну із них

і я любив

Чом мене там думкы завели

на знаю сам

Де солодкы черешнї росли

аж на Лан

Сукенку двигла над колїна

я їх голузку спустив

Памятать таку насолоду дотеперь

 

 Выбране з книжкы Юрка Харитуна Наш край – наш рай, 2020

Недїльны віршы: Елена Хомова-Грінёва

Нїт правды

 

Позначеный крестами,

іде помалы сходами

служыти другым

в імя Всевышнёго

над нами.

Роззвучаны дзвоны селом

до небес несуть новину.

Стихли люде,

чують в сердцях

правды голос,

дале жыти

не мають силу.

Охабла віра,

не змінять зло,

кривды, грїхы світа.

Плаче душа, не зможе ніч,

остала їм надїя

тихо нести крест

на своїх плечах.

 

Осїнны дары

 

Стою під стромом,

натягну руку за ябком,

мы не в раю,

я не Ева,

ты не Адам,

не звіл мене гад,

в душі чую

солодкый смак.

Зажену голод.

Оторгну, погласкам,

окоштую тот

осїннїй Божый дар.

 

Выбране з книжкы Елены Хомовой-Грінёвой Уяцькыма дражками, 2020

Напю ся водічкы Людмілы Шандаловой здобыла премію Книжка рока ПСК 2020

Людміла Шандалова є облюбленов і по заслузї оцїнёванов авторков поезії, прозы і драмы, в послїднїх роках ся авторка профілує главнї як писателька літературы про дїти і молодеж. А праві єдна така книжка здобыла премію Книжка рока ПСК 2020. Іде о збірку духовной поезії про молодшых чітателїв Напю ся водічкы (тота аґентура, 2020), котра є выдана двойґрафічнї, тзн. віршы суть в русиньскім языку в азбуцї і в латиніцї. Уж традічнї є книжка в шумнім ґрафічнім спрацованю. Укажку з книжкы сьме недавно публіковали і на нашій сторінцї.

Здрой фотоґрафії: Podduklianska Knižnica Svidník (фейсбукова сторінка)

 

Авторцї к оцїнїню за цїлый Сполок русиньскых писателїв Словеньска ґратулуєме!

1 2 3 31