ЛІТЕРАТУРНЫЙ КОНКУРЗ МАРІЇ МАЛЬЦОВСКОЙ 2021: Мірослав Жолобаніч

Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2021, текст Мірослава Жолобаніча

Відеозазнам з выгодночіня Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2021 можете видїти ту.

 

Першый грїх

Ай в раю, жебы было вшытко в порядку, мусить быти чортівска дісціпліна.

Неперестанно роздумую над жывотом, над прінціпами фунґованя природы, сполочности і над одношінями меджі людми. Сучасный світ ся вызначує скорым і конзумным способом жывота, жыєме в стресї, з депресіями а проблемами в роботї і в родинї.

Задумав єм ся над тым, як бы ся нам жыло, кобы в раю не быв учіненый грїх а наслїдне выгнаня з раю нашых прапрапредків Адама і Евы.

Світ бы вызерав бізовнї інакше а на світї бы не были войны, голодоморы а і далшы проблемы.

Як ся тото вшытко могло притрафити а главнї, чом ся то притрафило? Што тому вшытко передходило? В своїх думках єм ся мусив вернути скоро на самый зачаток, іщі до часів, кедь Панбіг сотворив Адама з глины а вдыхнув до нёго душу, до часів, кедь Ева іщі не была на світї а рай быв лем хлопске дїло.

Подля моїх дотеперїшнїх знань міг быти сценарь сотворїня Евы такый:

Кедь уж Панбіг не мав того много на роботу, міцно ся задумав і прияв прінціпіалне рїшїня.

‒ Міг бы-м Адамови вылїпшыти і спестрити жывот, што кобы-м му сотворив дружку? – Задумав ся Панбіг.

Сеґінь, ходить собі безцїльнї по раю а ід тому іщі сам. Не дай, Боже, жебы самота мала неґатівный вплив на ёго псіхіку. Дружка му буде холем варити, райбати, буде му выповняти вольный час а буде го спроваджати на прогульках по раю. Наіснї му буде іншпіраціёв, а ёго жывот не буде нудный. Може ся му злїпшить ай дяка. Сполочныма вольночасовыма актівітами прийде Адам на інакшы думкы, хоць треба повісти, же Адамови ся в раю не жыло плано.

А хто го знає, вєдно може прийдуть із новыма, іноватівныма рїшінями як здоконалити землю, хоць собі в духу говорив, же ёго дїло є доконале.

– Сотворїня дружкы про мене не буде проблем, ‒ утверджовав ся Бог.

Трапило го лем тото, яке мено дасть дружцї, таке жебы пасовало ід Адамови. Довго роздумовав, но наконець пришов на таке мено, котре ся буде наіснї поздавати ай Адамови. Надумав ся, же Адамова дружка ся буде звати – Ева. Красше мено єм ани не міг выдумати, ‒ утїшовав ся Бог.

Ёго думка сотворити Адамови дружку, надобыла реалну подобу тым, же собі закликав першого Ангела, котрого мав по руцї і повів му:

‒ Слухай ту, Ангелику мій златый! Вночі підеш за Адамом а кедь буде спати, выбереш з нёго єдне ребро. Стачіть мі єдне, веце мі не треба. Найлїпше буде ребро з лївого боку, там од сердця. Но мусиш давати великый позор, жебы ся Адам не збудив. Адам тыж не мусить о вшыткім знати а не мусив бы із тым сугласити. ‒ Порозумів єсь тому? – спросив ся Бог Ангела.

Ангелик послушнї прикывнув головов і слухав дале.

‒ Несподївано, так, жебы Адам о тім не знав, тото ребро безболестнї выбереш а принесеш мі го. Призвукую, безболестнї го выбереш! Порозумів єсь?

‒ Гей, гей, порозумів єм, ‒ одповів Ангелик, прикывнув головов а з отвореными устами позорнї слухав далшы приказы Всевышнёго.

‒ Главнї, ниґде ся не приставуй, з никым ся не стримуй а з никым о тім не бісїдуй! Усвідом собі, же на тобі є велика одповідность, а же ся стаєш сучастёв формованя того світа. Є ті вшытко ясне? – спросив ся уж значнї выхлятый Бог.

‒ Є, а уж ай лечу? – притакнув Ангел сугласнї, ‒ поклонив ся Пану Богу і одбіг выповнити божску задачу. Цїлый натїшеный, же го Бог повірив таков задачов собі весело підскаковав а пописковав попід ніс.

Знав добрї місце, де звыкне Адам спати. Тадь даколи собі там з Адамом вєдно подримковали. Потихонькы, так жебы го нихто не відїв, пришов на місце, де бы мав Адам спати.

Адам спав на своїм освідченім місці. Спав спокійным а глубокым спанём як ся на чоловіка з чістым сумлінём патрить. Ангел знав і то, же Адам любить спати на правім боцї, так про нёго не быв проблем выбрати ребро із лївого боку. Безболестнї, так як му Панбіг приказав, выбрав з Адама ребро. Адам собі надале твердо спав а ніч не збачів.

Ангел, цїлый натїшеный, взяв ногы на плечі а біг ід Всевышнёму з чутём добрї зробленой роботы. Подля інштрукції од Бога ся ниґде на приставив а з никым ся не дав до дебаты. Можностей на то мав аж-аж. Зведавы творы  ся при нїм приставлёвали, кедь збачіли, же несе в руцї штось незвычайне, штось таке, што в жывотї не відїли, но Ангел їх слушнї одбив а ніч їм не повів. В духу ся уж тїшыв, же го Бог похвалить за то, же так скоро і безхыбно сповнив ёго задачу. Гордо ся поставив перед брану з ребром в руцї, жебы го одовздав Богу. Но што Чорт не хотів, авкурат тогды Бог заспав. Наіснї собі думав, же Ангел не може так скоро сповнити ёго тяжку задачу, та вырїшив, же собі на час здримне.

Неборак Ангел ся не оповажив Бога збудити, бо знав, же тяжко робив а заслужить собі оддых. Нараз, як кобы спід землї, ся при Ангелови зъявив Чорт. Збачів Ангела, пришов ід нёму і спросив ся го:

‒ Ангеле, чом стоїш перед небеснов бранов і не ідеш водну?

Ангел ся аж напудив, кедь збачів Чорта коло себе, но поготово одповів:

‒ Наш Всевышнїй спить а я ся го бою збудити. Може ся му штось приємне сниє а кобы-м го зобудив, наіснї бы ся на мене погнївав.

Чорт ся зачав підозриво крутити і „обсмерджовати“ коло Ангела, бо збачів, же Ангел тримле в руцї штось незвычайне, што збудило в нїм зведавость. Приступив близше а спросив ся го:

‒ Што то тримлеш в руцї? Штось таке єм іщі в раю не відїв. Має то даяку цїну? Укаж мі то, Ангелику мій златый!

Ангел дотеперь не мав із Чортом планы скушености. Задачу сповнив, стояв перед небеснов бранов, і так надобыв чутя істоты. Ніч плане ся му не може притрафити а хотїв ся ай похвалити перед Чортом, же го Бог повірив таков задачов.

‒ То є Адамове ребро, барз цїнна річ. Сам Всевышнїй ня про нёго загнав, ‒ похвалив ся Ангел.

‒ Бог з ребром має наіснї великы планы. Може з нёго сотворить штось выняткове, што іщі в раю не маєме.

Чортови веце не требало. Заіскрило ся му  в очах. Усвідомив собі, же має ідеалну можность зробити Богу штось таке, чім бы го назлостив. А іщі веце ся приближыв ід Ангелови.

‒ Прошу тя, Ангелику мій прекрасный, укаж, няй віджу зблизка як вызерать Адамове ребро, ‒ жобронив Чорт.

Ангел в добрій дяцї указав Чортови ребро. Ани в найгіршім снї бы ся не сподївав, же ся може притрафити штось плане. Тадь в раю собі вшыткы жыють спокійно, в гойности а каждый мав, што лем хотїв. Кому бы требало Адамове ребро, окрем Бога.

В тім моментї Чорт быстро вырвав Ангелови з рукы Адамове ребро і зачав біжти, лем му за копытами іскрило. Про Ангела то быв шок. Не чекав штось таке закерне з боку Чорта. Усвідомив собі, же ся пригодило штось плане, што буде мати про нёго неблагы наслїдкы.

‒ Ребро мушу за кажду цїну здобыти назад, ­‒ перебігло му головов.

‒ Сила Божа бы тя побила, та бы тя побила. Ты, напасть пекелна, ты паскудо нечіста, верний мі ребро, ‒ од злости крічав Ангел на Чорта а розбіг ся за ним.

Біг, як му силы стачіли, але знаєте, Чорты бігають чортівскы скоро.

Ангел го стиг вхопити лем за хвіст, акуратнї тогды, кедь Чорт добігав ід своїй дїрї і упхав ся до нёй, лем хвіст му зістав вон. Чорт тїгав хвіст водну, Ангел вон. Дотогды ся натїговали, покы ся Чортів хвіст не розорвав. Часть із нёго зістала Ангелови в руцї а Чорт ізчезнув в дїрї з Адамовым ребром.

‒ Ёй, я нещастливый, я неборак, што буду теперь робити? Як ся Пану Богу попозерам до вочей? Як му дам штось таке? – ламентовав Ангел і позерав ся на часть брыдкого пекелнов серстёв зароснутого Чортового хвоста в руцї.

‒ Така ганьба, не сповнив єм божу задачу. Што собі о мі подумають Божы творы, шак то буде моя смерть, ‒ говорив собі розжаленый Ангел.

Ай кедь смутный, выхлятый і цїлый здушеный, зачав Ангел інтензівно роздумовати.

‒ Што мам робити я, створа Божа. Кедь повім Пану Богу, што ся мі притрафило, наіснї ня выжене з раю. А так добрї ся мі ту жыє. Но кедь му не повім правду, може ани не збачіть, же то не є Адамове ребро, ‒ уважовав путёв назад. Роздумовав, роздумовав аж наконець выдумав, же кедь ся го Бог спросить, ці то є Адамове ребро, повість, же гей.

 – Спробую зарісковати.

Такый быв резултат Ангелового роздумованя. В раю ся му не жыло плано, так чом бы не спробовав мале циґанство перед Богом.

‒ Ріскну то а готово, ‒ пересвідчів сам себе. Путёв назад вырвав із хвоста нечістой силы вшытку пекелну серсть а зробив на нїм меншы управы, жебы вызерав як ребро. Кедь ся вернув перед небесну брану, Бог іщі твердо спав а не міг тушыти, што ся притрафило з ребром.

‒ Мушу го збудити  ай кедь ся на мене буде гнївати. Ніч гірше ся мі уж не може притрафити як тот інцідент з ребром, ‒ посмілёвав ся Ангел а зачав крічати:

‒ Пане Боже, Пане Боже…

На таке кликаня ся Панбіг зобудив, понатїговав ся, захавкав і тихо повів:

‒ То ты, Ангелику мій златый, ты ня збудив? Так скоро єсь пришов, або я так довго спав? ‒ спросив ся а было на нїм видно, же є іщі заспатый.

‒ Вызерать то так, же не мав достаток часу на оддых, то є добра справа про мене, ‒ калкуловав Ангел. Знаєте, старому, наробеному Богу ся пробаторює овелё гірше як молодому.

Ангел дыхав зглубока а не дав на собі нияк знати, же ся штось плане притрафило.

‒ Так што, принїсь єсь Адамове ребро, як єм ті казав? – спросив ся заспатый Бог.

‒ Гей, Боже, ту го маю, няй ся любить – зациґанив Ангел із схыленов головов і подав Пану Богу „ребро‟.

Бог собі взяв „ребро‟ а ани ся на нёго не попозерав.

‒ Дякую краснї, Ангелику, за твою добру роботу, ‒ подяковав ся Бог.

– Можеш іти а тото, што-сь принїс а теперь тримлю в руцї, няй ся стане тым, што єм гварив.

Ай ся стало. На світ прибыло нове прекрасне створїня.

Так была сотворена жена меном Ева, котра ся стала неодмыслительнов сучастёв тогдышнёго світа.

З того вшыткого про мене выплынуло, же Ева была в основі сотворена з Ангелового циґанства — Чортового хвоста а з непозорности Пана Бога. Так тото є єдна з моїх можных верзій сотворїня жены, котра засаднї овпливнила наслїдуючу історію людства.

Чом єм ся задумав над сотворїнём Евы? Но зато, же прічінов выгнаня Адама і Евы з раю была предсі Ева. Твердить то і сама Біблія.

Вызерать то так, же в Еві зістало штось чортівске, кедь наговорила Адама, посередництвом Чортового кумпана – гада, на конзумацію заказаной овоцины – ябка із строму познаня з райской загороды.

Худачиско Адам. В жывотї бы собі не подумав, же го оциґанить найблизша особа. Не міг ани тушыти, з якого ребра была сотворена а з кого тото „ребро‟ походило.

Што принутило Еву ід такому почіну? Певный замір, незналость божых законів, довірливость або непозорность? А што кедь то быв допереду передуманый і цїленый план?

То уже не є важне. Нескоро плакати над розоллятым молоком. Засадный быв результат Бога. Бог ани не міг чінити інакше. Божскы законы і приказаня суть немінны.

Ани ся не чудую, же прияв таке радікалне рїшіня і выгнав Адама і Еву з раю. Прісне божске наряджіня, котре овпливнило далше фунґованя людства, ся мусило выповнити. Ту не є о чім діскутовати. Діскутовати можеме акуратнї о наслїдкох такого рїшіня.

Ай по вшыткых тых періпетіях людства собі думам, же Ева бы была сотворена скорше, або пізнїше ай без Ангелового циґанства а без чортового хвоста. Была бы то обєктівна невыгнутность. Світ штось таке безодкладнї потребовав.

Маю таке тушіня, же непозорность Пана Бога была лем сучастёв  префіканого плану. Замір з чортовым хвостом ся предсі подарив.

Як то властнї было тогды з Чортом? Зъявив ся при Ангелови лем так, з нічого ніч? Чом ся грубый і міцный хвіст Чорта так скоро розорвав? Міг го слабенькый і міроміловный Ангелик лем так розорвати? А чом мусив Ангелик робити вшытко в тайности, з никым не бісїдовати? Дав бы Адам згоду на хірурґічный закрок на своїм тїлї?

Дало бы ся о тім іщі довго діскутовати, но я в каждім припадї мушу конштатовати, же наконець то была чортівскы добрї напланована акція посередництвом двох кумпанів – Ангела і Чорта.

Бог з „Адамового ребра‟ сотворив єдно прекрасне монументалне і выняткове умелецьке дїло.

Подля мене, сотворїня Евы было заслужным і ґеніалным почіном Пана Бога а належить му велике-превелике подякованя. Сотворінём жены Бог здоконалив нашу землю і зробив ю інтереснїшов, овелё красшов. Што бы сьме робили без жен на нашій земли? А може є ай добрї, же жены мають в собі штось таке чортівске.

Pridaj komentár

Vaša e-mailová adresa nebude zverejnená. Vyžadované polia sú označené *