Такый є світ
Вороблик, голый дочіста,
выпав перед стайнёв з гнїзда,
нащастя, не на голову,
лемже тїсно за Корову.
„Уж мі конець,‟ стукать слабо —
„она ня роздусить лабов!‟
Но Корові было файно,
та го „лем‟ прикрыла лайном.
О куртый час перед стайнёв
слїдив Коцуриско тайно,
збачів, што є з Воробликом,
і выбрав го пазуриком.
Вороблик за службу таку
хотїв высловити вдяку,
но скорше як штось повів,
Коцур го обмыв і — зъїв.
Тот, хто тя „окакать‟, брате,
іщі не є неприятель,
а хто тя з того дістане,
може ся ним скоро стане.
Школа
Псик в ціркусї Бонеловім
приговорив ся Тіґрови:
„Чудую ся, приятелю,
же ты слухаш кротителя,
як тя проніч-заніч мучіть
тым, же тя все дашто учіть.
Він так зожне славы много,
но а ты ніч не маш з того!
Школь го, няй радо-нерадо
тыж ся учіть на порядок.
Посмоть на мене — я, вера,
вышколив свого тренера
так, же мі даст, што я хочу,
все, як через обруч скочу.
Тота „школа‟ мала ціну —
за каждый скок мам одміну,
бо все дістану од нёго
коцку цукрю солодкого.‟
Всягды платить правда гола,
же не є школа як школа.
(Часто в тій, што бы про жывот
штось дати хотїла,
не є ани душы жывой
лем самотны тїла.)
Выбране з книжкы Осифа Кудзея, Байкарёвы думы, 2009
