Позваня: Фотоґрафічна выстава Данъєлы Капралёвой – Зужька в СНМ Музею русиньской културы

Позываме Вас на фотоґрафічну выставу русиньской поеткы Данъелы Капралёвой в СНМ Музею русиньской културы в Пряшові.
СНМ – Музей русиньской културы в Пряшові сприступнить 22.10.2021 фотоґрафічну выставу Данъєлы Капралёвой Зужька.
Выстава є субъєктівно – інтімным документом, із шістьрочного фотоґрафічного ціклу авторкы о своїй мамі Зузанї і єй інсітній творчости, котрый быв першый раз презентованый в року 2008. Зузана Капралёва была писанкарьков, народнов співачков і вышывкарьков. Через ню авторка презентує автентічну народну творчoсть русиньской меншины, дотулять ся проблемів старобы, култу молодости, ґенерачных одношiнь і внуторнёй слободы жены, не позераючі на вік. Выстава зложена із фаребных документарных фотоґрафій, інсітных рісунків, проєкції народных вышывок, крашанок і звуковых записів.
Выстава потырвать до 22.12.2021.
Веце інформацій о жывотї а творчости Данъелы Капралёвой чі укажок з творчости мож найти на нашій сторінцї.

Позваня на Медайлон русиньской особносдти доц. ПгДр. Василя Ябура, кандідата філ. н.

Позываме Вас на Медайлон вызначной русиньской особности доц. ПгДр. Василя Ябура, кандідата філ. н., котрый орґанізує СНМ Музей русиньской културы.

Русиньскы байкы: Осиф Кудзей

Невіра

 

Блажены, котры не відїли, а увірили

                                    (Йоан 20, 29)

 

Дочула ся Жаба зелена,

же вода в морю є солена.

„Не можу вірити тому,‟

рекла Слижови старому,

„сама ся выберу в лїтї

на місце пересвідчіти.‟

 

Дарьмо єй Слиж напоминав,

же му там жыє родина,

котра му пише даколи,

же в морю є повно соли.

Одказала му до воды:

„Не увірю аж до тогды,

покы я на властній скорї

не зазнам, же є сіль в морї!‟

 

В лїтї дала вшытко боком –

і пішла долов потоком.

Сидить на волнах як дама,

водічка єй несе сама,

а по часї є з потока

рїка глубока, шырока,

несе Жабку іщі мілю

а потім є в морю – в цілю.

„Фуй, яке оно мерзене,

яке холодне, солене!

Уж вірю!‟ — квакала мала,

„бо правда ся мі вказала.

Требало мене ту фраса,

верну я ся скоро назад.‟

 

Легко ся то Жабцї рече,

но вода проти нёй тече,

а так тота мала Жабка

даремно намагать лабкы —

не піде до свого краю,

волны єй назад вертають.

 

Як уж змучена конала,

з послїднїх сил заквакала:

„Стачіло лем віры мало,

а тото бы ся не стало,

но пізно мі тото знати,

кедь ту мушу умерати!‟

 

Поучіня – мудрость тота:

Віру треба до жывота.

 

Жалобця

 

Заяць про якусь прічіну

мав на Вовка оскомину

і хотїв ёму зо злости

за превеликы пакости

зраховати вшыткы кости,

лемже не набрав смілости

стати на феровый запас,

а так чекав на свій час.

 

Як ся кончів старый рік,

Вовк быв опитый як чік,

а то быв час про боягуза —

тот взяв прут зо свербегуза

а потім тихо без слова

бив голова-неголова —

так смачно Вовка вытовк,

же ледва жывый зістав Вовк.

 

На другый день Вовк спухнутый

повідать звірям: „До ґуты,

кедь бы єм знав, хто то быв,

та, вірьте, уж бы не жыв!

Но я найду того срача,

бо єм памятати зачав

уж на даякы дрібносткы —

на челї мав два выросткы…‟

 

Вшыткы звірї в старім садї

тихонько сидять в громадї —

каждый чекать, што ся стане,

ці собі Вовчік спомяне

чіє тото дїло плане.

Ту одразу Заяць встане

і звучно, слово по слові,

так повідать Слимакови:

„Тобі начісто гарашыть? —

Видить ся мі, же єсь в каші…‟

 

Нераз, дамы і панове,

суть з винників жалобцёве —

то є тактіка злочінцїв.

Но батіг стрїлять на кінцї,

ґаґотать лам трафена гуска,

а праскать ламана голузка.

 

Выбране з книжкы Осифа Кудзея Байкарёвы думы, 2009