Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Дзвін

 

Дзонь-дзінь-дзінь

Дзвонить дзвін

Несе голос під небесны

хмары

 

Бім-бом-бім

Сердце в нїм

На желїзнім тронї

царить

 

Дзонь-дзінь-дзінь

старый дзвін

колыша ся на высокій

турнї

 

Бім-бом-бому

з поля, з дому

вшыткаы кліче

до вечурнї

 

Ку Ісускови

 

Ісуску міленькый, што значіть постити?

Ці то значіть рано, вечур ся молити?

Я єм мала дїтиночка,

обертам на Тебе свої очка.

 

Ці то значіть мамочку обняти,

нянїчка слухати?

Як ся треба ку братови односити?

Ці то значіть любого не бити?

 

Зо сестров зо вшыткым ся дїлити?

А што бабка моя найдорогша?

Погласкам єй стары рукы, сивеньке волося

Дїдка піду навщівити, сяду на колїна

 

Як іщі, Ісусе, молить ся дїтина?

Буду квіток обходити, жебы не ставати

Бы ся вшыткы могли ёго красї радовати

Рыбку шмарю назад з берега до воды!

 

Няй сі плавать…

Повідають, же не треба быти гордым

Неслобідно ани завистливо жыти

Ці так треба, Ісусе, постити?

 

Послухам пташеня, як сі зрана співать

Отворю серденько, няй ся му усмівать

Што іщі мі треба, Ісусе, робити?

Я щі лем дїтина, я знам лем любити…

 

Выбране з книжкы Людмілы Шандаловой, Напю ся водічкы, 2020

Pridaj komentár

Vaša e-mailová adresa nebude zverejnená. Vyžadované polia sú označené *