Хома, Василь

Василь ХОМА

(18. 5. 1927 – 22. 4. 2017)

Публікації

  • Оброджіня Русинів (Зборник статей і штудій о русиньскій літературї, културї і дїятелельстві русиньскых орґанізацій по року 1989. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв, 2005, 224 с.
  • Розвиток русинської поезії в Словаччині від 20-х до 90-х років XX століття. (Нарис історії з портретами поетів). Братіслава: Видавництво Спілки словацьких письменників, 2000, 396 с.

Літературный крітік, педаґоґ, діпломат, сполоченьскый актівіста, першый председа Сполку русиньскых писателїв Словеньска доц. ПгДр. Василь Хома, к. н. ся народив 18. мая 1927 в Миковій (окр. Меджілабірцї) як першый із штирёх дїтей. Основну школу выходив в роднім селї, матуровав на руській ґімназії в Гуменнім (1949), высокошкольскы штудії абсолвовав на ФФ Універзіты Коменьского у Братїславі (штудовав комбінацію: руськый язык – філозофія). В штудіях продовжовав далшых пять років на Ленїнґрадьскій штатній універзітї, де в роцї 1955 здобыв тітул ПгДр. в апробації руська філолоґія. По скончіню штудій робив довгы рокы як высокошкольскый педаґоґ. В тых роках здобывав ай научны тітулы (1955, кандідат наук, 1969, доцент). В роках 1969 – 1973 робив на Міністерстві културы СР як заступця тогдышнёго міністра Мірослава Валека, вызначного словацького поета. Языковы способности кваліфікованого педаґоґа, як ай філозофскы і діпломатічны способности привели го до діпломатічных служеб, де одбыв веце як 8 років (наперед в Белґії, потім в африцькім Заірї). Попри своїй научній, педаґоґічній і діп­ломатічній роботї Василь Хома ся такой по новембрї 1989 актівно запоїв до возродного процесу Русинів на Словакії участёв на І. Світовім конґресї Русинів у Меджілабірцях (1990), де выступив з підпорным словом. Наслїдно быв участный ай на славностнім актї выголошіня кодіфікації русиньского языка на Словакії (януар 1995, Братїслава). Кодіфікація языка про нёго значіла зачаток актівной роботы в русиньскім русї. Як вызначна особность, маюча контакты в літературных колах, поступно зачав в рамках Літературного фонду розвивати актівіты на заложіня Сполку русиньскый писа-телїв на Словакії. То ся му ай подарило, і так в роцї 2001 з ёго ініціатівы і особной заанґажованости выник при Літературнім фондї Сполок русиньскых писателїв Словакії, котрого ся Василь Хома став першым председом. В тім контекстї то быв знову Василь Хома, котрый ініціовав Цїну і Премію А. Павловіча за оріґіналный літературный, літературно­научный твір в русиньскім языку, або за переклад до русиньского языка, котру удїлює кажды два рокы Літературный фонд, бо до того часу (в контекстї передновембровой політікы і неекзістенції русиньской народности) была удїлёвана лем Цїна Івана Франка за оріґіналну літературу писану україньскым языком, котру здобывали писателї зо Словакії, пишучі свої творы по україньскы і ідентіфікуючі ся як Українцї. Такой рік позад заложіня Сполку выходить ёго першый літературный алманах (Ру­синьскый літературный алманах на рік 2003), котрый є уведженый статёв першого председы сполку, теоретіка літературы Василя Хомы: Як дале? Роздумы о судьбах русиньской літературы. Василь Хома практічно як першый в розвитку новодобой русиньской літературы поменовав народну оріентацію Русинів ай на літературнім полю: „Выходжаме з будительской ініціатівы Духновіча, бо она перманентно зоставать продуктівна для Русинів і в днешнїм часї. Твердо ся надїєме, же таков зостане і в будучности. І напрік тому, же суть боягузы, котры глядають чуджі оріентації. Наша оріентація є лем єдна. Така сама, яку выголосив Духновіч: Я Русин был, єсьмь і буду…‟. Першый (по роцї 1989) русиньскый літературный алманах нелем же надвязав на традіції алманахів Александра Духновіча, але выходить сімболічно ай в юбілейнім року Духновіча (в роцї 2003, коли минуло 200 років од ёго народжіня). Василь Хома быв наслїдно зоставителём далшых алманахів (пятёх: 2003, 2004, 2005, 2006, 2007). Довєдна вышло девять алманахів, до котрых Василь Хома актівно приспівав своїма літературно­научныма статями. Ёго статї находиме ай в Русиньскiм народнім календарю (Великый поборник Русинів – А. Павловіч, In: Русиньскый народный календарь на 2004 рік; Познамкы ку періодізації жывота і творчости маковіцького словя – А. Павловіч, In: Русиньскый народный календарь на 2005 рік), таксамо в часописї Русин. Як вызначный літературный теоретік і крітік ся записав до історії русиньской літературы і културы научнов публікаціёв Оброджіня Русинів (Зборник статей і штудій о русиньскій літературї, културї і дїятелельстві русиньскых орґанізацій по року 1989; Пряшів: 2005), котру написав в співавторстві із своёв женов Маріёв Хомовов­ Дупканічовов, лінґвістков­, славістков, котра таксамо брала актівну участь як в языковій комісії (при Інштітутї русиньского языка і културы ПУ), так ай в оброднім процесї Русинів як такім. За тоту публікацію быв Василь Хома нагородженый Цїнов А. Павловіча за русиньску літературу (в роцї 2005). Факты о высокій професіоналній уровни літературно­крітічной і літературно­научной роботы В. Хомы суть знамы і в словацькім контекстї. Проявило ся то при оцїнёваню ёго творчости з нагоды вісемдесятых народенин – в роцї 2007. В сло-вах узнаня представителїв Сполку словацькых писателїв, Матіцї словацькой, тогдышнёго міністра културы СР Марека Мадяріча, як ай русиньскых лідрів, приятелїв і сполупрацовників было высловлене ,,подякованя за літературознательску роботу, котра приспіла ку нашому познаню модерной руськой (російской – позн. ред.) поезії, а таксамо за одборны публікації, котры суть приносом про познаня русиньской літературы 20. стороча“ (цітоване з писма міністра културы СР М. Мадяріча к уведженому юбілею.

Василь Хома одышов до літературного неба 24. апріля 2017 у віцї недожытых 90 років.

Автор: К. Копорова.

Павук, Михал

(20. 09. 1925 – 23. 11. 2012)

Михал Павук ся народив в родинї желїзнічаря в Королеві над Тісов на теріторії Підкарпатьской Руси, котра в тім часї была сучастёв першой Чеськословеньской републікы. Молоды рокы М. Павука припали на бурливый період окупації ЧСР і Підкарпатьской Руси фашістами. Войнова окупачна сітуація (1938-1939) і страшный терор выкликовали протесты і в демократізачных групах Русинів. За актівну участь в протестных акціях, выготовлёваня і розшырёваня плаґатів на Підкарпатьскій Руси з протиокупачным і антіфашістічным обсягом М. Павук быв арештованый і  наслїдком рїшіня суду вышмареный з ґімназії в Хустї із заказом штудовати на вшыткых школах в Мадярьску. Ґімназію так М. Павук скончів аж по ослободжіню в роцї 1945 в Ужгородї. Далшы штудії абсолвовав на Оддїлїню руського языка і літературы Філолоґічной факулты Ужгородьской штатной універзіты. В роках 1952-1966 учів руськый язык і літературу на ужгородьскых середнїх школах, в роках 1966-1969 на середнїх школах в Кошіцях, де перешов жыти. Од року 1969 быв ведучім Кабінету руського языка і літературы Крайского педаґоґічного інштітуту в Братїславі, одкы в роцї 1989 одышов на пензію.

Михал Павук быв ай літературно актівный. Хоць му не вышла ани єдна самостатна книжка, до послїднїх днїв свого жывота творив (окрім іншого быв актівным членом Сполку русиньскых писателїв Словакії і часто приспівав своёв поетічнов творчостёв  до русиноязычных періодічных і неперіодічных выдань). Поетічна творчость Михала Павука  є цїнна тым, же ся операть о історічны факты у  розвитку Русинів. Має народнобудительскый характер, автор Русинів видить в контекстї розвитку другых славяньскых, але ай неславяньскых народів, причім нову надїй про Русинів видить у їх зновувозроджіню по роцї 1989. Надїєме ся, же ся найде выдаватель, котрый з ёго богатой поетічной творчости выбере і спрацує холем часть на книжне выданя.

Автор: К. Копорова.

Данцак, Франтїшек

Франтїшек ДАНЦАК

(8. 02. 1939 – 18. 11. 2018)

Публікації

  • Kubek, Е.: Narodnŷ povisti i stichi. František Dancák (еd.), Prešov: Petra, 171 s.
  • Kubek, E.: Výber z diela/Выбер з творбы. František Dancák (еd.), Prešov: Petra, 2010, 58 s.

ТгДр. Франтїшек Данцак ся народив 8-го фебруара 1939-го року у селї Варганївцї, окрес Пряшів у ґрекокатолицькій родинї, родічам Андріёви Данцакови і Аннї, родженій Лукачовій як друга дїтина (старшый брат – Павел, молодша сестра – Анна).  Од молодых років быв выховлёваный і приправлёваный на то, же ся стане ґрекокатолицькым священиком, но ґрекокатолицька церьков в Чехословакії была од 1950-го року зрушена комуністічнов владов і так по середнїй школї наступив до Православной богословской семінарії у Пряшові і у 1964-ім роцї быв у селї Андріёва рукоположеный на православного священика. В тім самім роцї пришов служыти до родного села єпіскопа Гопка – до Грабского. Село довгы рокы не мало священика, люде ся не хотїли піддати примушеній православізації. І кедь Грабске было реліґійно роздїлене од Першой світовой войны, меджі роками 1950 – 1964 быв у селї лем єден православный священик.
Данцак пришов як другый і чекав го успіх, успіх вдяка ёго роботї. У 1968-ім роцї быв отець Франтїшек Данцак меджі першыма, котры ся зачали вертати вєдно із людми до Ґрекокатолицькой церькви і пізнїше ся став єднов із найвызначнїшых особностей той церькви в єй історії по 1968-ім роцї. По навернутю ку ґрекокатоликам служыв на парохіях в Гарбскім, Снакові і в Кружлёві. Якраз Снаків быв тым місцём, котре го звязало із першым русиньскым романописателём на Пряшівскій Руси – ґрекокатолицькым священиком Еміліём Кубеком (таксамо ґрекокатолицькым священиком), на котрого якось Русины часом забыли. Зновуобявив го якраз отець Франтїшек Данцак, котрый єден час быв парохом в Снакові, де дїяв як священик і Еміл Кубек перед еміґраціёв до Споєных штатів Америкы. Так ся Франтїшек Данцак зачав  занимати  і пропаґовати тврочость свого колишнёго попередника. Якраз Ф. Данцак сприступнив і велику часть літературной дїдовизны по Еміліёви Кубекови, фраґменты котрой нашов в рукописах на фарї в Снакові. Далшым важным кроком была поміч професора Павла Роберта Маґочія в тім дїлї.  Франтїшкови Данцакови дав нелем книжкы  Е. Кубека, но і часописы, в котрых Кубек публіковав у США. І так Франтїшек Данцак ся став знамым, як го назвала писателька Марія Мальцовска „кубеколоґом“ в контекстї русиньской літературы по роцї 1989.

Франтїшек Данцак быв і довгорoчным членом Реґіоналного клубу Русиньской оброды в Бардеёві і членом Сполку русиньскых писателїв Словеньска. Написав дакілько публікацій о русиньскых селах або русиньскых путницькых місцях. При такых публікаціях ся все старав, жебы было холем резюме і в русиньскім языку. Перевыдав творы Емілія Кубека, публіковав свою корешпонденцію з Василём Гопком, перевыдав творы Василя Гопка і Николая Бескида. Часто го мож было відїти на русиньскых акціях. Ці уж то были семінары карпаторусиністікы, котры орґанізує Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові, Меджінародна лїтня школа русиньского языка і културы або і русиньскы културны акції, фестівалы. Нїґда не хыбив на акціях, котры робила бардеёвска Русиньска оброда, но навщівлёвав і далшы акції в бардеёвскім і іншых окресах, орґанізованы русиньскыма актівістами. Отець Франтїшек Данцак, быв автором понад 120-ёх публікацій. Написав коло 60 одборных статей, десяткы вступных слов ід публікаціям, коло 450 популарізачных статей в часописах, десяткы статей о історії і розлічных юбілеях, писав проповідї, роздумы на слова зо Святого Писма. Быв автором дакількых перекладів із російского і україньского языка, ёго статї суть на інтернетовых сторінках. Умер по тяжкій хворотї 18. новембра в Бардеёвскій Новій Всі. У фебруарї 2019 о. Франтїшкови Данцакови одкрыли памятну таблу в Кружлёві, де быв послїднї рокы священиком. 24. мая 2020 одкрыли памятну таблу в родных Варганёвцях двом братім – ґрекокатолицькым священикім – Франтїшкови Данцакови і Павлови Данцакови.

Автор: К. Копорова.

проф. ПгДр. Марта Ботїкова, к. н.: В сімдесятій семій країнї – Пару думок ід книжцї русиньскых народных приповідок

В сімдесятій семій країнї

(Презентація русиньско-анґліцькой книжкы приповідок фолклорісты Михайла Гиряка: В сімдесятій семій країнї / In the Seventy-Seventh Kingdom, юн 2016 у СНМ – Музей русиньской културы в Пряшові)

В роцї 2016 вышла книжка русиньскых приповідок При єй презентації выступила окрім іншых ай проф. ПгДр. Марта Ботїкова, к. н.(з Катедры етнолоґії і музеолоґії Філозофічной Факулты Універзіты Коменьского в Братїславі). Уводиме пару думок з єй выступу.

„Народны приповідкы Русинів выбраны із богатства їх народной словесности мають красу, поетіку і автентічность, дїють на душу чоловіка, без огляду на вік і род. Народны приповідкы, великы цїнности у фоклорнім богастві, представляють самобытность і споїня меджі розлічныма ґрупами, етніками, културами. Мають великый людьскый розмір…‟

Єдночасно на конець зажелала успішну путь выданых приповідок ку чітателям­ –Русинам, але і предствителям іншых народів світа. Директорка музея О. Ґлосікова, сконштатовала, же презентація книжкы ся може робити розлічным спобом, але мы то зробиме заспіванём піснї На многая і благая лїта, што ся і стало, кедь вшыткы повставали і заспівали тоту співанку, Русинам так близку. По офіціалных выступах мож было презентовану книжку і купити. На концю публікації є „Слово о книжцї‟, де ся, окрем іншого, пише: „… Вітайте у світї карпаторусиньскых народных приповідок! Чітайте їх і няй вам приносять потїшіня.‟ Вірю, же книжка принесе потїшіня про малых і великых чітателїв, і наісто мож повісти, же ся стане і вызначным збогачінём русиньской літературы.

В сімдесятій семій країнї

Пару думок ід книжцї русиньскых народных приповідок

(проф. ПгДр. Марта Ботїкова, к. н.,  Катедра етнолоґії і музеолоґії Філозофічной

Факулты Універзіты Коменьского в Братїславі)

В сімдесятій семій країнї ці кралёвстві?.. Єй „GPS‟ коордінаты нас безпечно заведуть до світа (нелем) дїтинства, де ся пісок лляв а вода сыпала і де добро наісто перемогло зло, і де ся можеме чути безпечны перед вшыткыма пастями навколишнёго світа…

Народны приповідкы мають красу, поетіку і автентічно дїють на душу чоловіка, без огляду на вік і род. Народны приповідкы, великы цїнности у фоклорнім богастві, представляють самобытность і споїня меджі розлічныма ґрупами, етніками, културами. Мають великый людьскый розмір, котрый знать напрямовати ку задуманю ся о правилній дорозї, може не в актуалнім рїшаню, але наісто в довгодобій жывотній перспектіві. Оцїнїня за добро, одплата за зло, вызнам помічників на жывотній пути.., то вшытко суть одказы, котры фолклорну творчость приземлюють у світї великой літературы.

Тоты властности фолклорных текстів собі наісто усвідомлёвали їх зберателї 19. стороча, кедь ся цїлено занимали роботов з нима в рамках народно­еманціпачных процесів тзв. малых народів. Як уводить Г. Глуошкова, про прихылників усвідомленого інтересу о традічну културу, респ. фолклор, про тых патріотів і освіченых людей, значіли зберательскы тексты дві основны функції – давали історічны інформації і моделовали будуче дїятельство (Глуошкова, 2005, с. 19).

Лемже самотны тексты не были лем о великых дїях і цїлях, наісто сповнёвали ай забавну функцію і высловлёвали і успокоёвали естетічны потребы своїх творцїв. Тота „невгасима творча енерґія‟ (Ліба, 1991, с. 101) зістає у текстах в літературній освітї і надале стає ся іншпіратівнов нелем про їх згромаждїня, де ся оцїнює в записах главно автентічность, але і при управі, перероблёваню, перерозповіджіню, адаптації, модіфікації (Ліба, 1991, с. 44).

То є і приклад зборника, котрый на тій стрїчі вітаме до жывота і творцї передають шырокій, мож повісти, світовій публіцї. Світовій і зато, же іде о білінґвалне выданя в русиньскім і анґліцькім языку. Карпаторусиньскый научный центер у США є выдавателём книжкы, котра была красно книжно зроблена і надрукована в Чеській републіцї. За основу книжкы послужыв позбераный і обробленый матеріал фолклорістом і педаґоґом Михалом Гиряком, котрый цїлый жывот писав, робив у выдавательстві, редакції, а главнї, довгый час учів і выховлёвав молоду ґенерацію на Філозофічній факултї в Пряшові (УПЙШ у Кошіцях), де мав інтересны лекції і семінары зо своїх бадань фолклору Русинів на Словакії. Тоты ся, подля едіторів сучасного зборника, в часї тоталітного режіму прикрывали плахтов україньской ідентічности, котра была внучена і проявила ся главно в языку текстів. У нашім выданю їх назад до подобы сучасного русиньского языка управив русиньскый поет і прозаїк Штефан Сухый. Русиньскый текст пригод ся в ёго перерозповідї вернув як бы до жрїдла походжіня.

Славомір Гиряк, сын Михайла Гиряка, має тыж вызначну заслугу на тім, же тот зборник узрїв світло світа. Помагав коордіновати актівности напрямлены к ёго выданю і наісто, же ёго отець бы быв на свого сына гордый. Подобно педаґоґы Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові – Анна Плїшкова і Кветослава Копорова помогли при выданю як языковы коректоркы.

На концю книжкы є коротке задуманя ся над путованём окремых мотівів, котрых комбінації створюють самобытну подобу каждой єдной приповідкы. І про тот концепт, єднако як з погляду теорії незавіслого взнику єднакых мотівів на розлічных місцях, тыж з погляду жывота мотівів у неперестаннім обрушованю меджі писанов і устнов літературов, можеме конштатовати, же маме до дїла з приповідками, котры мають много сполочных черт із приповідками близкых сусїднїх етнік, значіть і зо словацькыма приповідками. Не є ту простор, а ани в публікації, котру днесь уводиме до жывота, а котра є про шыроку чітательску публіку, не є звыком уводжовати чісла мотівів із меджінародных ці словацькых приповідковых списків і каталоґів. То є предметом глубшого баданя, котре так придасть далшый пілїр фолклорістічно обробленого фолклорного матеріалу. Книжне выданя русиньскых приповідок, выбране з тых, якы в минулости позберав Михал Гиряк, найде собі своє місце при зобраню і каталоґу Ореста Зіліньского, як і при антолоґії фолклору Миколы Мушинкы.

При книзї приповідок, котра нас мать перенести до сімдесят семого кралёвства, треба припомянути, же і многы розповідателї і слухателї рушили до світа… під тиском матеріалного недостатку, одважны носителї той фоклорной културной дїдовизны на переломі 19. і 20. стороча і в далшых роках одходили за роботов і фалатком хлїба в еміґрачных волнах за граніцї своёй отчізны. Процес асімілації їх перемінив, але днесь є час, кедь ся обзерають назад, глядають своє корїня, свій край.

Жаль над стратов краю уж, може, переболїв выспіваный у співанках, зменшыв ся у споминах наступных ґенерацій еміґрантів. О то є цїннїше на тій пуб­лікації, же рахує і выходить на стрїчу і тому новому інте­ресу, новому потенціалному колу чітателїв, котры собі будуть чітати тексты в анґліцькім языку. Вдяка чутливому перекладу Патріції Крафчік, америцько­русиньского літературного науковця і фоклорісты, приповідкы здобывають повноцїнный, но главно повнокровный варіант, котрый решпектує културны одлишности. Выданём приповідок взникла красна книжкова публікація, котру прикрашають штілізованы фаребны і чорно­білы ілустрації академічной малярькы Анны Ґаёвой.

Малярька ся зосередила на фронтішпіцы, в котрых зобразила централный мотів. Тот є колорованый і орнаментално зарамованый. Чорно­білы ілустрації прикрашають закончіня тексту і мають сімболічну (даколи ласкаво­гуморну) подобу, зафіксовану в предметах каждоденного поужываня, днесь уж цїнных елементів народной културы. Книга досягує найвысшу якость книжной продукції і віриме і желаме сі, жебы собі нашла своїх вдячных чітателїв.

Література:

Bednar, L. (transl.): Johnny Little Pea and other Slovak Folktales by Pavol Dobšinský. Bolchazy ­Carducci Publishers, 2001;

Cooper, D.L.: Traditional Slovak Folk Tales, collected by Pavol Dobšinský. M.E.Sharp, 2001;

Hlôšková, H.: Folklór a folklorizmus (K terminológii a koncepciám v aktuálnom diskurze). In: Etnologické rozpravy, 2005, річник XII, ч.1, с. 16­25;

Liba, P.: Literatúra a folklór (Príspevok k literárnemu folklorizmu). Nitra: Pedagogická fakulta, 250 с.

1 2