Гиряк, Михайло
(27. 11. 1933 – 20. 03. 2007)
Публікації
- Співанкы Анны Мацібобовой (1993)
- Анна Галґашова: Стружніцкыма пішниками (зоставитель, 1993)
- Бібліоґрафія народных співанок і народной поезії Русинів выходного Словеньска (1994)
- В сімдесятій семій країнї. Карпаторусиньскы приповідкы/In the Seventy-Seventh Kingdom. Carpatho-Rusyn Folktales (2016)
ПгДр. Михайло Гиряк, к. н. ся народив в селї Пыхнї окрес Снина в многочленній родинї. Основну школу выходив в роднім селї, в роцї 1952 скончів Штатну руську ґімназію в Гуменнім. По матурї од року 1952 зачав робити як книговник і учітель руського языка на учіліщу штатных працовных залог при заводї Вігорлат в Снинї. Попри роботї екстерно штудовав на Педаґоґічній факултї Словеньской універзіты у Пряшові. В роцї 1953 зачав штудовати україньскый язык і літературу на Філозофічній факултї Высокой педаґоґічной школы у Пряшові, яку скончів в роцї 1957. Як штудент праксовав в пряшівскій україньскій редакції часопису Дружно вперед. 
По воєньскій службі ся вернув робити до редакції і став ся міморяднї плодным редактором. За два рокы написав коло двасто статей, з котрых дакотры мали фолклорный характер. Заслугов Івана Мациньского М. Гиряк наступив до Словацького выдавательства у Пряшові, де в тім часї робив ай писатель М. Шмайда. Одты одходить Гиряк на Філозофічну факулту УПЙШ у Пряшові – Катедру україньского языка і літературы, де зачінать як одборный асістент. По обгаёбі кандідатьской дізертації (1965) цїлый свій потенціал венує збераню і опису русиньского фолклору выходной Словакії. В особі фолклорісты М. Гиряка мали Русины великого кодователя русиньского фолклору. Дякуючі ёму вышли такы перлы русиньской народной творчости як: „Українські народні казки Східної Словаччини“ (томы 1 – 7, Пряшів: 1965 – 1979). На адресу назвы сам автор конштатує[1]: „Няй така назва русиньского чітателя не засмучує. Вшыткы знаме, же в 50-тых – 80-тых роках минулого стороча Русины Словакії з боку штату не мали іншой можности, лем ся презентовати Українцями. Од того ся одводила вшытка їх снага, хоць мушу повісти, же ани дакотры совєтьскы люде не желали собі українство за граніцями Україны. Квазіінтернаціоналізм затискав нелем україньске, але і словацьке, русиньске, чеське і под. А такы квазіінтернаціоналісты были і меджі Русинами. Як совєтьскы, так і нашы квазіінтернаціоналісты выголошовали: „Укрїнські землі возз´єднані.“ Така формулація не доволёвала за граніцями Україны пестовати українство, а цалком уже не – русинство. Порозумиме то лїпше, кедь собі припомянеме выпродукованый дакотрыма пряшівскыма ученыма такзваный „політичний русинізм“. Але нащастя, на Словакії ся політічна сітуація змінила і русиньскый фолклор ся справно дефінує як русиньскый. Він такйы быв все і в моїм розуміню.“
Русиньску літературу обогатив М. Гиряк зборником: Співанкы Анна Мацібобовой (Пряшів, 1993), зборником народного розповіданя: Стружніцькыма пішниками авторкы Анны Галґашовой (Пряшів, 1993), І. том Бібліоґрафії народных співанок і народной поезії Русинів выходного Словеньска (Пряшів, 1994), вєдно з А. Зозуляком приправив таксамо на выданя Русиньскый народный календарь (Пряшів, 1995). Ґро ёго творів – то суть главно народны приповідкы. За помочі спонзорьскых дарів была выдана двойязычна (анґліцько-русиньска) публікація приповідок (жаль, аж по смерти М. Гиряка) з назвов: В сімдесятій семій країнї/In the Seventy-Seventh Kingdom (2016).
В послїднїх роках свого жывота, окрем пережываня за русиньску културу, етноґрафію, фолклор і екзістенцію русинства як такого, М. Гиряк актівно підпоровав взник репрезентатівной інштітуції русиньского языка і културы, пару років учів ай русиньскый фолклор на Пряшівскій універзітї – Інштітутї народностных штудій і чуджіх языків. Самостатный Інштітут русиньского языка і културы на ПУ быв отвореный аж в роцї 2008, чого ся уже Михайло Гиряк не дожыв. Умер 20. марца 2007 у Пряшові, але похованый є у родных Пыхнях, так, як сі то сам желав.
Автор: М. Мальцовска (корекції i доповнїня -кк-)
[1] 100 вызнамных Русинів очами сучасників ІІ. часть. М. Мальцовска і кол. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, 2009, с 11.