Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Під місячком

Пастырь їх заганять
із темной лучіны –
овечкы біленькы
світелка невинны

Попасать, вера їх
достойно з высоты
аж душа знїміла
з красоты – цливоты

На дражку джмурькають
скручену узенько
де мілый на краю
нукать мі серденько

Дві звізды близіцко
яснїшы од другых
притулны суть личком
збляднутым од тугы

 

В огнї

Поломінь белавый
над тїлом з ясіня
в языкох зведавых
бісїду почінать

О тім што выдав день –
же любов за думков
кладе ся на огень
з каждіцкым деревком

Поломінь белавый
мазурку підскочів
сповідї болячі
спалює спред очі

Стровить дня непокій
стоптать го аж на днї
а покы затихне –
душі є приємнї