Мілан ҐАЙ: Споминаня на молоды рокы (2.)

По приговорї наслїдовав проґрам, котрый зачали членове кутурного середовиска із Гуменного танцями.

Поступнo ся вымінили хоры співачок з Лабірця, Красного Броду, Габуры. Людей може найвеце побавив народный розповідач із Гуменного своїма гуморныма розповіданями із жывота.

Так ня нападать єдна пригода што розповідав: „Циґанам ся народив сын. Кедь ся вшыткы посходили на хрестины і попивали, єдного напало взяти Циґанча на рукы, тай так повідать:

„Но та повідж мі, няньку, што буде із того твого сына як выросте?‟

„Но, та як на нёго так позерам, може із нёго буде хырный музикант, такый як я.‟

Другый стане і повідать: „Не маш правду. Не видите, як шермує з руками і ногами, векслак буде з нёго.‟

„Го-го го, то буде богач.‟

Наконець повідать тот, што го тримле на руках:

„Ани єден, ани другый не мате правду, він буде політік. Попозерайте ся на нёго, до оч ся мі сміє, а до рук мі уж наложыв…‟

Но та так то даяк подовжовало, аж до конця културного проґраму, покы ся уж і подакотры старшы люде зачали розходити. На несподїваня были ту ай дакотры із близкых сел і міст – із Фалковець, Красного Броду, Лабірця і Гуменного. В них дакотры нашы селяне мають своїх близькых, родину, мужів, жены або доконця і з тамады походять.

Із прибываючіма годинами старшых людей убывало а наопак сходили ся молоды, бо мала быти сполоченьска забава аж до рана. Но а така річ є про молодых як створена. Музика буде грати аж до рана, также о забаву є постаране а што є на тім найлїпше, же то буде задарьмо.

Орґанізаторы зачали помалы перемістнёвати столы із стілцями попід облакы наоколо салы. Коли уж было тото вшытко нарихтоване, на сценї помалы кончіла приправу ай капела, яка зачала ладити музичны інштрументы і пробовали мікрофоны знамыма словами: „раз два, раз два‟. Молодеж, але ай дакотры женачі з родинами зачали помали сїдати поза столы а за короткый час сала была скоро заповнена.

Сельскы парібци лем зазерали, де посїдають дївчата із сусїднїх сел, котры іщі обчековали і стояли перед дверями. Може іщі не были рїшены, ці ту зістануть або одыйдуть даґде інде. Вызерать то але так, же зістануть, бо на околишнїх близкых селах акурат в тім часї не была нияка забава, а ту то мають ай задарьмо.

По першых тактох музикы не танцёвав нихто, танечный паркет зістав порожнїй.

Парібци позерали по дївчатах а дакотры їх дослова очами „гіпнотізовалиˮ і робили сі планы, же котру першу підуть вызвати до танця.

За єдным столом сидїли штирёми камаратя: Іван, Мірко, Штефан і Володё. Ай їх тема была тыж о дївчатах, котры поступно оцїнёвали. Мірко повів: „Іване, тоты штири дївчата, што там сидять за другым столом напроти нас, дакотры із них уж познаме, нє?‟

„Маш правду,‟ одповів і потвердив, же суть із сусїднёго села Фалківцї: „Тота з чорным волосём є Яна а коло нєй направо сидить єй сестра Мілка. Были сьме із нима уж пару раз минулого року через лїтнї вакації на жываньскій у їх селї, памяташ?

„Та то твої сестерніцї, кедь добрї памятам, ці нї?‟

„Так як повідаш. Тоты далшы дві не познам.‟

Коли дївчата попозерали ку їх столу і кывнутём головы поздравили, закывали їм ай они а Мірко такой пішов за нима, ку їх столу побісїдовати. По звітаню і короткій бесїдї, вернув ся назад, але уж ай о дашто мудрішый.

Іван збыстрив погляд, тай ся звідує: „Но та што єсь зістив?‟

„Тота менша довговолоса є сестерніця Яны і Мілкы – Марька, а тота загадна четверта блондіна є зясь Марькина добра камаратка і єй сусїдка Люба.‟

Іван не скрывав інтерес о Марьку, котра му такой упала до ока. Не міг од нєй очі одвернути, так го притяговала своїм вызором, довгыма, помалы аж скоро по пас волосами і красным усмівом. Дотеперь єй іщі ниґде не відїв і не стрїтив.

Іван му такой дав прпозіцію, ці підуть за нима танцёвати, як зачнуть грати. Было то іщі таке неісте од каждого із них, бо дївчат было веце, также іщі не были рїшены, хто де і за кым піде. Согласны але зістали у тім, же перше „загрїваюче“ коло бы найлїпше было потанцёвати із знамыма камаратками.

Мірко повів, же теперь піде за чорноволосов Янов, Іван же за Марьков, но а Штефанови і Володёви в основі было єдно, хто за котров піде, бо никотру із них не знали.

Кедь зачали першы тоны музикы, такой „мастили“ ку їх столу і єден по другім вызывали дївчата до танцю. Остали танцёвати поблизко себе а через павзу меджі співанками переговорили вєдно по пару слов.

Як скончіло танечне коло, одпровадили дївчата ку столу і подяковали за перше выдарене танечне коло. Парібчаци ненападно слїдовали реакцію своїх танечнїць, котры зачали сполочну дебату.

(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2019.)