Недїльны віршы: Миколай Ксеняк
МОНОЛІТ
Так нашы предкы віками
Зросли з Карпатами-Бескидами,
Так наше корїня
ся під землёв спереростало,
Під небом спереплїтало
До єдинства ся злляло –
В єдину тужбу, в єдно дыханя,
В єдину радость, плач і страданя
І вытворили за много лїт
М о н о л і т
Простору, матерії і духа,
Котрый нихто не здатный
Росщіпити, ни ростяти,
Ни до іншой
– Хоць омного уроднїшой –
Землї пересадити;
Моноліт,
З котрого ани найострїше долото,
Ани закаленый молоток,
Ани найтвердшый млиньскый камінь
Ани кущічок не одлупить, не одламе,
Бо є то Боже дїло історіёв спевнене,
На Дуклї кровлёв спечатене.
Драгы, стежкы нашы,
Многых нашых членів
Сьте завели до далекых країн,
Далеко од родного села,
Де на них часто чекала
Смерть немилосердна;
Но многых нещастників
І з Америкы
Привезли до родного села.
Ту ся з нима розлучіли
Подля обычаїв віры,
Бо были пересвідчены,
Же родна земля, родна груда
Не є така тверда, як чуджа,
Же під роднов ся легше дыхать
І на плане ся легше забывать.
І я на тото памятав
І завчасу єм ся збачів,
І женї, сынови, невістї,
І внукам єм одказав,
Жебы мнов приправены
Жменї камюньской земли
Мі – в часї розлукы
Шмарили на труну,
Бо і я певно вірю,
Же на ружомберскім цінтерю
Ся мі з нёв буде часто
О Камюнцї снити,
Теплїше лежати і легше дыхати,
І буду частїше ходив-блудив
По стежках камюньскых,
По паствисках і полянах
Буду співав піснї поляновы,
Косив Лучкы, пас в Річцї коровы.