Недїльны віршы: Штефан Сухый
Пчола на квітцї
Квітко несаджена
з пестрофаребным медом,
Я твою солодкость
За цїлый лїс не дам.
Чуєте т’ты гуслї?
То струнує пчола,
же нашла потїху
у лїтушнїм полю.
Квітку, квітку, квітку
чеше пчола гардо.
Ту моталь прилетить, –
фарба фарбить фарбу.
День нараз ожыє,
кедь краса засвітить.
Кебы все так было…
Гейже, хмурный світе?!
Квітко, вытрим вітры,
моталю, тримай ся
довєдна із пчолов
за солодке щастя.
Водвой підуть спати,
а квіткы готовы,
головкы завити
до хустят снїговых.
Ген чоловік смотрить
і не спохопить вшытко…
чом я так не годен
зсолодїти швыдко?
Красы і доброты
світови все треба.
Добрость пре по земли,
краса йде до неба.
Із доброт тай із крас
зродила ся віра.
Ці в морях, ці в хмарах
она глубкы мірять.
Бобрункы на зимушнїм облаку
На рамик ся опре,
чекать свою спасу, –
кедь час світ розопре
і спородить красу.
Влїтї-м в загородї,
взимі з людьми в кухни.
У тім людьскім родї
все штось щіре дыхне.
Ясу і тмы із неба –
вшыткым і чоловіку…
Нам теплоты треба,
ёму щі музику.
Снїжнобілу каву
пєме я і мати.
Зіставайте здравы,
сниє ся нам спати.