Недїльны віршы: Миколай Ксеняк

ЛЇТАЛИ ІСКРЫ

Предкы вросли до землї,

Но уж требало обороняти
Ролї, домы, поляны,

 

В лїсї тайны стежкы

 

І быстры бережкы

Перед злодїём, насилником,

Бранити жывот, правду,

Зуроднены ланы

Около Ондавы,

Лабірця, Попраду,

Броды розводненой Тісы…

І в боёвых схватках

Шаблї часто выкресали іскры;

Ту часто текла кров

До землї родной

І мішала ся з водов,

Ту часто плакали мамы.

Божейкали бабкы

За боёвниками

З оддїлу князя Лаборця,

За павшыма

Войводы Корятовіча Федора…

Ту меджі горами

Сплынув їх теп сердця

З чудеснов квітков смерека,

Ту порозуміли клопканю дятла,

Кедь пасли худобу на лазах,

Ту спевнёвали драгы, стежкы

При збераню яфыр, терків;

Ту в деревяных хыжах

На вечурках при куделї,

При  бзучачім веретенї

Зась ожыла приповідка

О злых бабах-стріґах,

О чортови рогатім,

Як зась і зась ся покушав

На хрест роспяти Ісуса;

Ту паробок при лампах клїпкачіх

Першыраз ословив свою выволену,

Же пояти бы єй рачів

За манжелку…

Так боязливо їй назначів…

А она му сміло одповіла –

Міцнїше му руку стисла

І до танця го пояла.

Боже, якы то подобы мала

Чіста ласка!

Ту і в трїскучіх морозах

Співали на ледяных мостах

І цвіли квіткы ласкы,

Тогды – хоць навалила зима

Білы горы снїгу,

Дотримовали звык-парады,

І по селї зо співами

Возили свадьбяны малёваны касты,

І понукали палїнку, колачі,

Зо шкварками пагачі;

Понуку Карпат прияли, вросли,

І – як сонце,

Кідь ся по небі двигать,

Ёго міць могутнїє,

росне,

Звекшує свою силу,

Наберать інтензіту

І ёго лучі ся шырять

По долинах і яскынях,

Проникають через щербины

До темной закутины

І поступно світ

Змінять на світлый.