Штефан Смолей: Співанкы спід Убочі (укажка)

Міла моя

Міла моя,
чом єсь ня зохабила.
Так глубоко
моє сердцe зранила.
Я ті вірив,
любив тебе єдину,
і так, міла,
без тебе не загыну.

Міла, зохабила-сь
мене самого.
Місто мене,
нашла-сь собі другого.
Міла моя,
дякую ті за любoв,
што єм ходив
так далеко за тобов.

Фалошніцё,
не загыну без тебе.
Найду собі
красше дївча од тебе.
З жалю будеш
сама скоро плакати,

як ты мене
будеш з другoв стрїчати.
Як єй буду
за рученьку водити.
Горї селом,
долов селом ходити.
А ты будеш,
фалошніцё, скламана,
твоє сердце
з жалю пукне до рана.

 

Ей, порадьте мі, люде

Ей, порадьте мі, люде,
Ці-м добрї зробила,
Же єм уж стала дївчіти,
Школу-м зохабила.

І хлопцї за мнов ходять,
Тїшу ся із того,
Уж єм сі нашла фраїра,
Посудьте якого.

Были сьме на забаві,
Не знав танцёвати,
Бояв ся за мою руку
Мене потримати.

Парібци і дївчата,
Зачали співати,
А він мене кликав домів,
Же уж хоче спати.

Ей, нашто же мі, боже,
Фраїра такого,
Стала-м собі выберати
Із хлопцїв другого.

А я свого фраїра
В танцю зохабила,
Втекла-м із забавы домів,
Як бы-м там не была.

Так ся моя забава
В тот вечур скінчіла,
Порадьте мі, добры люде,
Ці-м добрї зробила.

 

Полеть, пташку

Полеть, пташку, полеть,
Далеко за горы,
Однесь моє писмо
Мілій до коморы.

Повідж єй, же жыю,
Же на ню споминам,
О куртый час прийду,
Уж ся домів зберам.

Кедь буде лем сама,
Понагляй летїти,
Пташку, мусиш ся мі
Наскоро вернути.

Пташок довго летїв,
Далеко за горы.
Присїв на черешню,
Смотрив до коморы.

Міла у коморї
Не сама сидїла.
Другому хлопцёви
До очей смотрила.

Пташок дав єй писмо,
Што мілый написав,
Та на єй одповідь
На черешни чекав.

Міла одписала,
Же уж мать другого,
Уж не мусить іти,
Зайде ся без нёго.

Пташку было смутнї
Таку справу нести.
Знав, же го уж чекать,
Може, ани не спить.

Брате, зармучу тя,
Добрый камарате,
І моє серденько
Уж про тебе плаче.

(Штефан Смолей: Співанкы спід Убочі, Свідник: властне выданя, 2014.)

Недїльный гумор: Меланія Германова

Конечнї похопив

Наперед зо студнї собі набрав,

А пак ся нахылив і до нёй наплював.

– Што то робиш? Плюєш?!

– Я уж воды набрав.

– Вшытку ю зопсуєш – над тым єсь не думав?

– А што бы-м думав – студня сусїдова.

 

– А кедь каждый плюне, бы ся ті любило?

Што бы пак у студнї з той воды было?

– А нашто бы другым до студнї плювати?

– Жебы і ты пак міг плюваной набрати.

– Пане, выдумуєш, так філозофуєш –

Не вірю, же і ты до студнї не плюєш…

– Та деже ті розум – до студнї плювати –

Ґазда зачав студню на ключ замыкати.

– Не замыкай студню – няй тя Бог варує.

– Мушу замыкати, бо ты до нёй плюєш.

– Та то зато-сь зробив?! –  Конечнї похопив…

 

 

Предобры рецепты

На восьмого марця – МДЖ то звати,

Нашых женок то было найвекше свято.

Купив єден ґазда книгу своїй женї –

Якбачу, на інше не мав у кишенї.

 

Не прочітав  із нёй ани єдну страну,

Лем нёв обдаровав свою любу жену…

– Кухарьска… рецепты – і то може быти –

Лем фурт мі вытыкать, же не знам варити.

 

В книзї, окрем рецептів, было і штось інше,

Він дале не чітав, же што ся там пише –

Приложыв ку книзї щі і чоколаду,

Жебы зробив менї веселу наладу.

 

Предобры рецепты были написаны –

Збачіла то жена уж на першій странї.

Од рана женочка лем книжку чітала –

Мужа без фрыштыка до роботы післала.

 

Як пришов з роботы, вечеря нияка,

Жена у постели а у руках – книжка.

– Через  день – чітати?! Што за чудасія?!

– Ту  єм вычітала – еманціпація…

 

Жены мають права, як і їх мужове,

А ты звыкнув на вшытко готове –

Ту – чорне по білім, еманціпація,

А теперь щі векша, бо демокрація…

 

Марець – місяць книжкы, та мушу чітати –

Ці то каждый вечур треба вечеряти,

А кедь єсь голодный, можеш наварити,

Я ся праві зберам МДЖ славити.

 

Та де быв мій розум?! Книжку даровати,

Она знать, што то дар – лем знеужывати.

Хлопи, не даруйте, што женам не треба –

З еманціпаціёв не підуть до неба.

1 2