Штефан Смолей: Співанкы спід Убочі (укажка)
Міла моя
Міла моя,
чом єсь ня зохабила.
Так глубоко
моє сердцe зранила.
Я ті вірив,
любив тебе єдину,
і так, міла,
без тебе не загыну.
Міла, зохабила-сь
мене самого.
Місто мене,
нашла-сь собі другого.
Міла моя,
дякую ті за любoв,
што єм ходив
так далеко за тобов.
Фалошніцё,
не загыну без тебе.
Найду собі
красше дївча од тебе.
З жалю будеш
сама скоро плакати,
як ты мене
будеш з другoв стрїчати.
Як єй буду
за рученьку водити.
Горї селом,
долов селом ходити.
А ты будеш,
фалошніцё, скламана,
твоє сердце
з жалю пукне до рана.
Ей, порадьте мі, люде
Ей, порадьте мі, люде,
Ці-м добрї зробила,
Же єм уж стала дївчіти,
Школу-м зохабила.
І хлопцї за мнов ходять,
Тїшу ся із того,
Уж єм сі нашла фраїра,
Посудьте якого.
Были сьме на забаві,
Не знав танцёвати,
Бояв ся за мою руку
Мене потримати.
Парібци і дївчата,
Зачали співати,
А він мене кликав домів,
Же уж хоче спати.
Ей, нашто же мі, боже,
Фраїра такого,
Стала-м собі выберати
Із хлопцїв другого.
А я свого фраїра
В танцю зохабила,
Втекла-м із забавы домів,
Як бы-м там не была.
Так ся моя забава
В тот вечур скінчіла,
Порадьте мі, добры люде,
Ці-м добрї зробила.
Полеть, пташку
Полеть, пташку, полеть,
Далеко за горы,
Однесь моє писмо
Мілій до коморы.
Повідж єй, же жыю,
Же на ню споминам,
О куртый час прийду,
Уж ся домів зберам.
Кедь буде лем сама,
Понагляй летїти,
Пташку, мусиш ся мі
Наскоро вернути.
Пташок довго летїв,
Далеко за горы.
Присїв на черешню,
Смотрив до коморы.
Міла у коморї
Не сама сидїла.
Другому хлопцёви
До очей смотрила.
Пташок дав єй писмо,
Што мілый написав,
Та на єй одповідь
На черешни чекав.
Міла одписала,
Же уж мать другого,
Уж не мусить іти,
Зайде ся без нёго.
Пташку было смутнї
Таку справу нести.
Знав, же го уж чекать,
Може, ани не спить.
Брате, зармучу тя,
Добрый камарате,
І моє серденько
Уж про тебе плаче.
(Штефан Смолей: Співанкы спід Убочі, Свідник: властне выданя, 2014.)
