Недїльны віршы: Людміла Шандалова
Світло
До травы раннёй ллїє ся світло,
давно ся розмыли тїнї послїднї.
У дничку новім небо ся стрїтило
зо вшыткым створїнём на землї.
Листочок малый, звогнутый росов,
напростив к небочку ся сміло.
Єден твор жаждущій к праменю дошов –
напивши ся воды, ожыв надїёв.
Квіточок розпукнув у своїй красї,
бы луку зафарбив на жовто-біло.
На конарь одразу пташок засїв
бо ся му заспівати хотїло.
Жывотодарне тепло ушыткых гласкать,
не є той силы, штобы день стримала.
Міцнїша з міцных є Божа ласка,
а ласка ся праві на світ вылляла.
Чістота
Нападав білый снїг
а край ся выновив.
Згоры Божый замір
людём ся выповнив.
Тихота спокійна
душу мі обяла.
Той ночі мамочка
люба ся приснила.
То мамка ня тїшить,
день мі є веселый.
Чісто є, невинно –
покій ся розстелив.