Марія Ґірова-Васькова: О нас, Русинах (укажка)

О нас, Русинах

Ці є така рука,
Ці є в світї сила,
Абы на колїна
Русина зложыла?

Не є і не буде
Покы лем світ буде,
Одправіку Русин
Жыв ту, й жыти буде!

Чудуй ся лем, світе,
Як ся прослявляє,
Співанку і слово
Світом розсїває.

Як соловей в лїсї
Щебоче, черькоче,
Своє родне гнїздо
Знищіти не хоче.

Хоць дїточкы ёго
Порозлїтали ся,
До гнїздонька свого
З ласков вертають ся.

Не хотять забыти
На своє родненьке:
Сово і обычай
Сердцю так близенькы.

На мамину руку,
Няньковы приказы,
На лїс зелененькый,
На прекрасны лазы.

На хлїбець предобрый
Паску святу, білу,
Во Великдень про нас
Дорогу і мілу.

Тїшме ся, співайме
Так, як сердце каже,
Своє родне, близке,
Взяти сі не дайме.

Няй сонїчко світить
Вшыткым нам єднако,
няй ненависть щезне
За море, далеко.

Вірны русиньскому
(Ку юбілею кодіфікації
русиньского языка.)

Русины, Русинкы,
Краяне, родаци,
Вірю, же не вшыткы
Сьте уже Словаци.

Днесь, кедь язык родный
З честёв величаме
І на своїх предків
З ласков споминаме.

Хочу высловити
Лем єдно желаня.
Вірны русиньскому
Будьте до сконаня!

Храньме наше слово,
храньме і співанку,
Традіції предків
Вплїтайме до вінку.

Перестаньме ся уж
За своє ганьбити.
Перестаньме з себе
Чудаків робити!

Бо каждый розумный
Чоловік на світї
Родне своє хранить,
Не дасть му згынути.

Ославляйме язык,
Материн, родненькый,
Ославляйме корїнь
Свій гордый, русиньскый!

Русинами будьме

Што може быти мілше,
Што може быти красше,
Кедь видиш книжкы, новинкы –
А в них слово родне.

Красне, слово русиньске,
Азбуков писане,
Од своїх родных предків
З ласков передане.

Храньме, не скалїчме,
Знищіти не дайме
Тото, што нам близке,
В сердцю утримайте.

Няй дїточкы нашы
Азбуцї розумлять,
Няй в своїх букварях
Русиньске находять.

Співанку веселу,
Байку, приповідку,
Стишок сердцю мілый
Ці розповідь мудру.

У выданях нашых
Лем мудрость ноходьме,
Сердцём, душов, тїлом
Русинами будьме!

О роднім краю

Краю родный, мілый,
Што з тебе зістало?
Лем лїс, деревина,
Та смутна спомина.

Де хыжа стояла,
Де росла і грушка,
Там земля зістала
Знищена і пуста.

Конарями вітор
Колыше, трепоче,
Ярочками смутно
Водічка гуркоче.

Як кебы хотїла
Слово прогварити,
Же на край свій родный
Не треба забыти.

На матїрь, на няня,
На вшытко родненьке,
Спів і слово наше
Сердцю так близеньке.

Пишме і співайме,
Радость роздавайме,
На наше русиньске
З ласков памятайме!

Бо лем хто у сердцї
На чутя худобный,
Забыти докаже
На кутик свій родный…

(Марія Ґірова-Васькова: Родне гнїздо, Пряшів:
Русин і Народны новинкы, 2008.)

Pridaj komentár

Vaša e-mailová adresa nebude zverejnená. Vyžadované polia sú označené *