Мґр. Міхал Павліч, ПгД.: Віршы Даньєлы Капралёвой з погляду екокрітікы

В рамках сучасной русиньской літературы на Словакії по роцї 1989 ся можеме стрїтити векшынов з творчостёв авторів старшой ґенерації. Мена як Юрко Харитун, Миколай Ксеняк, Штефан Смолей, Осиф Кудзей ці Штефан Сухый суть знамы нелем штудентім русиньской літературы на Інштітутї русиньского языка, але і многым чітателїм часопису Русин. Дакотры з тых авторів почас своёй писательской карьєры перечеряли дакілько тем, жанрів і поступів. Платить то главнї про Миколая Ксеняка, іншы авторы, як напр. Осиф Кудзей ся зась радше довгодобо тримлють жанру, з котрым ся ім подарило здобыти успіх.

Як сьме уж конштатовали, іде главнї о літературу найстаршой ґенерації русиньскых авторів, з творчостёв молодшой ґенерацій або новых авторів ся можеме стрїтити главнї дякуючі Літературному конкурзу Марії Мальцовской¹. Суть то напр. абсолвенты высокошкольского штудія русиньского языка і літературы на Пряшівскій універзітї в Пряшові, і то є але менше чісло, як бы было про розвой русиньской літературы хосенне, їх тексты потребують векшу редакчну управу і веце над нима попрацовати
ай з умелецького боку. Наперек тому собі кажда нова выдана книжка од менше знамого ці новшого русиньского автора зарученї здобуде позорность нелем чітателїв, але і людей, котры ся заоберають русиньсков літературов з професіоналного боку. Перед часом ся таков авторков стала Людміла Шандалова котра ся указала як жанрово флексібілна авторка літературы про дїти і молодеж, выдала дві збіркы поезії (Подьте дїти, што вам повім (2013), Ани бы сьте не вірили (2018)), дакілько сценарїв приповідок на школьску інсценацію, доконця і прозу про дорослого чітателя Червеный берег (2016). Окрім того пише ай інтімну поезію і таксамо набоженьску поезію (в року 2020 рихтує выдати збірку набоженьской поезії про дїти).

Думаме собі, же можеме повісти, же далшов яснов, но притім релатівно незнамов звіздов ся стала ПаедДр. Даньєла Капралёва. Єй мала збірка поезії з назвов Серна в нераю² (2018) є інтересным твором, котрый собі заслужить позорность нелем шырокой ґрупы русиньскых чітателїв, але і одборників, котры ся заоберають русиньсков літературов і можуть к тому тексту приступити з веце углів погляду. В рамках нашой статї хочеме представити авторчин поетічный зборник, на котрый сьме спробовали назерати з помочов єдного із приступів сучасной літературной і културной теорії – з помочов екокрітікы або еколоґічной крітікы.

Екокрітіка – еколоґічна крітіка
Екокрітіка (або еколоґічна крітіка, енвіроментална літературна крітіка, зелены штудії ці екопоетіка) представлює інтердісціплінарный приступ при баданю літературы, при котрім позераєме на репрезентацію природы і країны в културных текстах³, при чім ся снажить дойти ку способам рїшіня сучасных енвіронменталных проблемів.⁴
Є заложена на предпокладї, же културны (то значть і літературны) тексты вытваряють конштрукції шпеціфічных образів або понять природы, котры ся наслїдно проявлюють в мімолітературнім матеріалнім світї конкретныма практіками.
Позорность ся обертать на постої ку природї або жывотному окружіню i на реторіку выбер слoв, образы), котра ся поужывать, кедь ся о тых темах бісїдує і розповідать. Прімарнї ся не снажить о зміну ці заставлїня тых процесів, дає собі але за задачу відїти і указати, же інформоване чітаня културных текстів може помочі к звышованю одповідности у звязи із охранов жывотного окружіня, єдночасно хоче вказати на способы розвоя сучасной сполочности і конштрукцію образу „природы.“ Підчаркують ся постої к природї в минулости, але єдночасно ся назначують здрої на зміну думаня або цїлком нове думаня о еколоґічных проблемах. Екокрітіци беруть природу як централный пункт, мають назор, же наш вывой як сполочности є завіслый і на природї. Зато рекомендують чітати тексты сучасны і минулы іщі раз – наново – з тым, же ся буде назерати главнї на репрезентацію природы в тых текстах.
Взник еколоґічной теорії быв подміненый екзістенціёв капіталізму без граніць, з прічіны надмірного выужываня природных здроїв і проблематічных дефініцій „розвоя або напредованя“, в огрожіню жывотного окружіня. Екокрітіка ся снажить перепоїти штудії літературы і енвіроменталной актівіты, гуманітных і енвіроменталных наук, є в близкім одношіню к філозофії, соціолоґії, еколоґії ці фемінізму.⁵

Образ природы в думаню „западу“

Єднотливы репрезентації природы (літературны, візуалны або іншы) в текстах суть звязаны з добовыма назорами і нараблянём з природов. Природа была спочатку описована як природа, котрій владне чоловік, нескорше взникла ідея чоловіка як справцю природы і ідея, же чоловік має повинность злїпшыти став природы. Томас Гобс (Thomas Hobbs), анґліцькый філозоф сімнадцятого стороча, вірив, же початочна природа была прімітівна і дика а аж людьска сполочность вытворила чутя комфорту і безпечности. Дале Джон Локе (John Locke) мав назор, же люде бы мали мати свій постой к земли як к свому пріватному маєтку, подля нёго мімолюдьскый світ дістане значіня аж акціёв людей.
Нескоршы філозофы мають к природї менше інштрументалный приступ. В періодї европского просвітительства, в початкох модерного світа, взникають думкы, же чоловік ся може здоконалити і злїпшыти через злїпшіня ставу природы – здравя і просперіта індівудала є звязана із просперітов і здрявём країны.
Жан Жак Руссо (Jean Jacques Rousseau) як єден з першых крітіків „проґресу“ гварив, же екзістенція в природї была найчістїшов і найлїпшов формов людьской екзістенції. Природне было без вины, цівілізація была умела і скажена. В літературї романтізму была країна і природа ґлоріфікована і ідеалізована, што было у протикладї к місту і промысловій выробі, к їх бруду, дыму і знечіщіню. Такым способом зображінём природы ся підчаркує важность балансу одношіня чоловіка і жывотного окружіня.
У вісемнадцятім і нескорше девятнадцятім сторочу европскый колоніалізм і нескорше капіталізм відїв природу як дашто, што має быти людми наповно выужыте к черьпаню выгод. В рамках колоніалізму напр. взникать репрезентація домородцїв як сучасти природы – суть дикы, прімітівны, мали бы быти здоконалены або цівілізованы Европов. Такым способом взникають образы природы, котра є барбарьска і дика, має быти скрочена і має єй владнути чоловік.⁶
Обрат в западнім думаню в напрямі веце еколоґічного зеленого приступу ся вяже к двом авторам. Анґлічан Джон С. Мілл (J. S. Mill) в есеї Природа⁷ гварить о тім, же людьскы чіны або акції суть нераціоналны, бо ся снажать змінити природный напрям природы. Мілл реаґує на теорію економікы, подля котрой є конштантный став богатства, капіталу і популації відженый як неґатівный тіп проґресу. Мілл але гварить, же спокійна статічна економія, в котрій люде не все хотять лем і лем просперовати з цїлём проґресу (богатства, збераня здроїв), бы зробила векшый простор про злїпшіня і здоконалїня людьского думаня. Важный є і постой Джеремі Бентема (Jeremy Bentham), котрый резолутно пoвів, же не є акцептовательне быти крутым к звірятам.⁸
І дякуючі ним ся в двадцятім сторочу крітічно назерать на ідею розвоя і позорность ся пересувать на проблематіку мімо-людьского світа природы. Ту можеме спомянути Ентоні Ґідденса (Anthony Giddens)⁹, подля котрого бы ся мала сполочность реорґанізовати і быти моралнїшов. Вєдно з модернізаціёв сполочности суть чім дале, тым векшы части природного світа включно дикого світа під владов людей. Зато бы сьме ся мали веце старати о жывотне окружіня в духу ідеї о чоловікови як справцёви природы.¹⁰

Екокрітічны авторы
„Екокрітіка є крітічный постой або мод, котрый назерать на репрезентацію природы і країны в културных текстах, концентрує ся на постої к природї і на реторіку, котра ся поужывать, кедь ся о природї бісїдує. Вєдно з еколоґічным актівізмом і соціалнов теоріёв екокрітіка має назор, же реторіка културных текстів рефлектує матеріалны практікы к жывотному окружіню, інформує о них, і єдночасно ся снажить звекшыти усвідомлёваня тых процесів з помочов еколоґічных наук і приступів.‟¹¹ К вызначным журналом, котры ся заоберають перепоїнём темы жывотного окружіня і літературы, патрить періодікум International studies in Literature and Environment¹².
В зборнику The Ecocriticism Reader¹³ (1996) едіторів Шерілл Ґлотфелті і Геролда Фромма (Cheryll Glotfelty, Harold Fromm) была дефінована екокрітіка як штудованя одношіня меджі літературов і жывотным окружінём. Нескорше ся в рамках екокрітікы зачав поужывати веце політічный і інтердісціплінарный постой к текстам. Вызначнов публікаціёв є моноґрафія Лоренса Буелла (Lawrenca Buella) Енвіроментална імаґінація¹⁴, в котрій описав дакілько знаків годночіня тексту, якы му дають означіня енвіроменталный текст:
„1. Мимолюдьске окружіня або дімензія не є притомна в текстї лем як рам про розповіданя дїї, але вкзаує на то, же людьска і природна історія суть перепоєны і взаёмнї впливають на себе.
2. Людьскы інтересы не суть прівілеґованы над вшыткыма остатнїма інтересами.
3. Текст зображує людей як одповідных за жывотне окружіня, є то часть етічного і моралного плану тексту.
4. Жывотне окружіня є описане як процес, не як стабілна і самозрозуміла конштанта.“¹⁵
Буелл дале гварить, же найміцнїшов метафоров, котру мать сучасна енвіроментална імаґінація к діспозіції, є праві апокаліпса. В рамках вытваряня такых образів, можеме у авторів ідентіфіковати выядрёваня, котре ясно выдїлює, што є добре (природа, звірята) і што плане (люде, технолоґія), прічім ся сімулує можный сценарь – в інтересї вытворїня міцнїшого усвідомлёваня еколоґічных проблемів.
В рамках енвіронменталной крітікы міцно резонує термін Deep Ecology (можеме то переложыти як Глубока еколоґія, хоць адекватнїше є говорити о взаёмнї перепоєній еколоґії). Є то термін, котрый репрезентує думку перепоїня вшыткых жывотных форм і природных елементів. Ідея Deep Ecology вірить, же наше вниманя світа, думаня, акції і реакції суть антропоцентрічны, то зн. людьскоцентрічны. То нас але оддалило, одчуджіло од природного окружіня і способило то, же сьме зачали выужывати природу. Зато є потребне ся стати біо- або екоцентрічныма.¹⁶ Як гварить Арне Неeсс (Arne Næss)¹⁷, є потребне, жебы сьме при раціонално-інтелектуалных одношінях і реакціях к природї, мали вытворене і емоціоналне одношіня. Гварить, же і людьскый і мімолюдьскый жывот має природны годноты, то зн. значіня мімолюдьского жывота не є залежне на тім, ці є або не є про людей ужыточный, але праві наспак. Наша людьска екзістенція є залежна од жывота мімолюдьской природы, і є потребне вытворити сі решпект про вшыткы жывотны формы, але і про розлічны елементы країны як рїкы, горы і т. д.
Послїднїм терміном, котрый хочеме спомянути, є екофемінізм, то зн. перепоїня думок еколоґії і фемінізму. Подля того терміну значіня і назоры патріархалной сполочности дішли аж ку утиску жен і природы. То ся ілуструє на прикладї патріархалнї вытвореного образу протиставлїня природы і културы. Природа є покладована за фемінімну, култура за маскулінну. Маскулінна култура є звязана з думанём, обєктівітов, раціоналітов і публічностёв. Фемініміна природа є звязана з тїлом, субєктівітов, емоціоналітов і приватностёв, інтімітов.¹⁸
Такым способом выник образ природы означованый як Мати (Матка) природа, і такым способом ся жена натуралізує і природа фемінізує. Взникать образ жен, котры суть порівнованы з природов з прічіны їх біолоґії, зато і єй основна задача є привести на світ жывот і выховати го. Тоты функції жены суть віджены про ню як природны, але тым ся іґноруює роль културы і сполочности, котры женам дають тоты функції, приписують їм їх. А наспак, природа є матїрёв, то значіть предпокладати, же задачов природы є утримовати жывот і приношати вшытко потребне про людей. Выслїдком того є так подля екофемінізму муж, котрый домінує женам і природї. Мужове конають і думають так, же жены і природа бы мали быти хлопами выужываны.¹⁹
Можеме повісти, же екокрітіка є літературнов еколоґіёв. Аналізують ся тексты, котры пишуть о природї, назерать ся на роль простору (умелый, людьскый, природный) і на усвідомлёваня еколоґії і еколоґічных проблемів в літературных текстах. Описують ся постої єднотливых періодів к мімолюдьскому жывоту, зображіня людьского-мімолюдьского одношіня, контекст літературных творів (як напр. антропоморфічны, патріархалны або капіталістічны постої ку природї і країнї), єдночасно ся вытваряють тексты, котрыма ся упозорнює на енвіроменталну сітуацію в сучасности. Тоты думкы мають о то векшу цїну в сучасности, коли ся заперать правда, люде ся навертають к ідеям о плохой земли, поперать ся факт, же ся минить кліма і же людство своїма акціями способлює екоціду.

Даньєла Капралёва: Серна в нераю
Єдным з найінтереснїшых явів в русиньскій літературї на Словакії за послїднї рокы є малый зборничок поезії Даньєлы Капралёвой в русиньскім і словацькім языку з назвов Серна в нераю (2018). Авторка штудовала одбор фотоґрафія на Середнїй умелецькопромысловій школї в Кошіцях а нескорше на Катедрї вытварной выховы Універзіты П. Й. Шафарика в Пряшові. В минулости робила у Вігорлатьскім музею і Вігорлатьскій бібліотецї в Гуменнім, Музею модерного уменя Енді Варгола в Меджілабірцях і в каштелю в Снинї як кураторка. В роцї 2016 брала участь в Літературнім конкурзї Марії Мальцовской з віршами, котры одборну пороту натілько заінтересовали, же їх оцїнили третїм містом в данім рочнику. В роцї 2018 наслїдно узрїла світло світа книжка Серна в нераю, котру выдало Обчаньске здружіня Колысочка – Kolíska.
Поезія Даньєлы Капралёвой была характерізована словами літературного науковця доц. ПгДр. Маріана Андрічіка, ПгД.: „Капралёву бы сьме тіполоґічно могли зачленити меджі поетів особного жывота з выразным прямованём к спірітуалности. Єй віршы суть переважно лірічныма мініатурами, субтілным выповіджінём лірічного субєкту о важных вопросах екзістенції…“ (Серна в нераю, с. 4).
Тоту збірку мож в сучасній русиньскій поезії на Словакії прирівнати лем к творчости малокотрого автора. Поеты русиньской літературы на Словакії пишуть довшы стишкы, їх віршы суть нераз простїшы, бо їх значіня мож єднозначно ідентіфіковати. В Капралёвій віршах ся але наповно проявлює авторчина схопность выядрёвати поезіёв комплексны думкы, чутя і налады на малім просторї, де выужывать концентрованый язык повный штілістічных тропів як метафора ці метонімія. Авторка собі выстачіть лем з дакількома віршами, котры суть поскладованы з образных выядрїнь, часто іде о певно звязаный ланцок споїнь слов, котре вытварять конкретный образ або пописує чутя ці наладу. Віршы Капралёвой мають высшы нарокы на чітателя, кедьже єдным з мотівів находячіх ся у віршах є крітіка конзумного приступу к світу і того, же сучасный чоловік хоче інстантне успокоїня без великой снагы, зато сі авторчина творчость жадать актівно думаючого і рефлексівного чітателя. Капралёвой віршы суть і на малім просторї словных споїнь інтелектуално і емочно провокатівны, снажать ся свого приїмателя захопити своёв шпоровливостёв і неясностёв, назначінями, котры собі жадають чітательску актівіту, концентрацію, час і енерґію.
Главнов темов зборника віршів Серна в нераю є крітіка людьской сполочности, котрой обжалованя стоїть на доказах. Капралёва їх менує єден за другым посередництвом метафоры. Мамону (гнаня ся за матеріалныма статками), перетварку і клам, презентує во віршах: líce je našou reklamou / rub našou pravdou (Капралёва, c. 71), radšej prvý v pekle / ako druhý v raji / zasyčal had / v tvojej tvári / blen v duši / strach dusí / Božie mlyny zruší? (c. 20-21).
Дякуючі мотіву ніщіня природы Капралёва вказує на вшыткых тых, котры ся женуть лем за особным благом, причім сі усвідомлюють вшыткы наслїдкы, котры але сперед очей властного сумлїня выганяють і іґнорують.
Стишкы суть написаны в притомнім часї, чім ся підчаркує актуалность і налїгавость, бо то вшытко ся робить праві теперь: stromy zomierajú / role zarastajú / lúky tŕnejú / byliny chorejú / motýle hynú / potoky vysychajú / včely nelietajú / som plačka / ktorej ostré trávy režú chodidlá do krvi (c. 70), zrúbali horu / počuť nárek oblohy / krematórium stromov / smútok malej slzy / túži / tvoriť, milovať, snívať… (c. 66). Дар од Бога є знеужываный, знасилнёваный і ніщеный, жебы ся в ёго попілю і праху вытваряв новый умелый світ перевернутый на голову, в котрім заникать унікатность і індівідуаліта, в котрім суть модлами Зіск і Конзум: (chrámom konzumu / nedeľný hlas kričí / „číslo 44 nech sa dostaví do skladu!“ / zatváram oči dokorán / pri stvorení Boh mená rozdával! (c. 57).
З прічіны того вшыткого тыж заникать основа, есенція чоловіка, ёго споїня з реалнов, нефалшованов і правдивов природов. Тото споїня мать уж як єден з послїднїх, кедь не послїднїй, лем лірічный субєкт. Тітулна Серна в нераю ся не снажить заставити то, што ся теперь дїє, скорше є жалуючім свідком тых удалостей, о котрых бісїдує і інформує. Дасть ся повісти, же субєкт приїмать ролю і статус свідка, котрый є єдночасно заступцём – особов, котра бісїдує за тых, котры не можуть бісїдовати, котры ся не можуть бранити.
Є бісїдуючім о неправости. Серна є описана як позорный індівідуал, думаючій і заєдно способный глубокой рефлексії. Позерать ся на світ очіма чоловіка, котрый є схопный відїти зазракы світа, котры другы не збачать, вказує на дашто, што іншы поважують за каждоденность. Субєкт є схопный ся заставити і глубоко внимати момент – докаже го комплексно перечути, пережывати го, внимать го вшыткыма змыслами і описати як дашто унікатне і неповторне, як малый погыб крыл мотыля, котрый ту раз є і бігом секунды уж не є. Описаны замерзнуты моменты і змысел про детайл собі мож споїти і з авторчинов фотоґрафічнов едукаціёв.
Інтересным мотівом є тыж веце раз спомянута нагота лірічного субєкту. Шматя ці козметіка можуть быти прирівнанём ку неупрімности, поверьхности і закрытости, так само їх мож порозуміти як умелу барьєру вытворену людством, дашто непропустне меджі нами і реалныма зажытками і скушеностями: кедь натреш воргы / малёватком / нїґда не спознаш / пекоту / спрасканого рота / од морозу / од сонця / од соленых клїпаёк / жывота (c. 32). Серна ся зато не скрывать шматём, але праві наспак, вна ся одгалює, жебы вказала на свою одкрытость, упрімность і охоту навертати ся к природї: obujte ma, trávy, rannými rosami / oblečte ma, motýle, lupeňmi kvetov / učešte ma, rieky, tichými vodami / zoberte ma, vtáci, belasými nebami (c. 41), але таксамо зато, жебы знала вшыткыма змысловыма рецепторами включно скоры, што покрывать єк тїло вшытко внимати: ranný kúpeľ tela / roztancuje sneh / nahotou slnko víta / vánok váhavý / mlčky pozdraví nevestu hôr (Капралёва 2018, 27), skrytá v jesennom listí / cíti vôňu dubákov / v lone bozky posledných motýľov / ručia jelene / padajú žalude (c. 35), rozpálená v lesnej kaluži / rozhojdávam hviezdy / krúžia po nahote tela / rozsvietia oči bieleho jeleňa (c. 43).
Позіції і емоціоналне пережываня лірічного субєкта Капралёва ілуструє на протиставлїню міста і природного середовиска. Природны мотівы суть описаны через позітівны слова, в котрых ся підчаркує інтензівне змыслове пережываня і сімбіоза. Єй лірічный субєкт ся в природї чує цалком природно і позітівно, є наповненый радостёв і енерґіёв: vlnenie šťavnatej trávy / ornamenty našich kotrmelcov / jarné bozky modrých kosatcov / vitaj, rozkoš (c. 28), kvapkami zelene liečím oči boľavé (c. 63). З другого боку, віршы споминаючі містьске середовиско суть повны неґатівных емоцій. Капралёва поужывать мотівы тмы, смерти, холоду, самоты, занедбаня ці умелости: hlbočinou noci sa plazí monológ / nezaspať, nezaspať, nezaspať / zimnica neónovej lampy / havranie stromy v parku / mesiac na spovedi pre eutanáziu zeme / zaschnuté zvratky v nemocničnom okne / bolesť, bolesť, bolesť / slzy majú nárok na samotu (c. 55). Лірічный субєкт Серны є в про ню хаотічнім містї (ці меджі людми в общім змыслї) выстрашеный: smutná / bledá / blúdim tmou / s temnotou / bojím sa / záblesku blesku / hromových krížov / čiarových kódov / utopenej búrky (c. 31), mám prsty posplietané v súmraku (c. 41).
Лірічный субєкт Капралёвой собі не давать позор на язык, праві наспак, не тримле ся взаду, але людьску сполочность остро крітізує, много раз і з поужытём експресівных слoв: сьме влада зла / смітя світа / винника не є / ходиме / по спуканій земли / слухаєме / чорных ангелів / падаєме / вылїзаєме / тяжко / як скала із моря (c. 42), оліґархія / смердяча харкля землї / яка то бідна біда / быти паном мертвых душ! / сїйме правду / хоць в слызах / жати будеме / яс хлїба (c. 59). Серна преферує бісїдовати о рїчах наголос, наповно і єднозначно правдиво, затоже фалош, кламаня і заперaня очей перед правдов вытваряють вшытко неґатівне, што ї трапить: людьска правда / то спектрум / з котрого не взыйде світло (c. 31), svoj koberec z osudových nití tkáme / preplietame popletenosť sveta / vzory globalizácie / líce je našou reklamou / rub našou pravdou (c. 71). За тых, што суть найвеце зодповідны, Серна поважує тых, што были пасівны і іґнорантьскы: nie vrah / trápi moju myseľ / globálny pánmoc / lež milóny / zdvorilo sebeckých / ľstivo opatrníckych / zbabelo lenivých k pravde (c. 46-47). Тоты неґатівны властности і річі (або пасівіта і запераня очей) суть проявом моралной крізы сполочности, котрой бочным ефектом є тыж усвідомлёване ніщіня поступно заникаючой природы. І кедь в дакотрых віршах як наприклад люде, свойте ся / сердцём спойте ся / будьте богаты к Богу / худобны к мамону / знати не дайте / кедь помагаєте / долонями дыхайте (c. 43), є людство вызыване к тому, жебы ся змінило, лірічный субєкт мать к тому скорше скептічный постой і думать собі, же уж быв досягнутый пункт, з котрого не є навернутя. Наконець, Серна не жадать од Бога поміч про цїлу сполочность, але лем про себе, жебы могла втечі з того світа: зошмарь крыла, Боже, / вкаж пішник до неба / богатство од слова Бог (c. 52).
Поетічный зборник Даньєлы Капралёвой є прикладом зрїлой творчости з естетічнов сторінков на высокій уровни, і думаме собі, же творїня літературы з подобныма властностями (векша концентрація на естетіку літературного твору, граня ся із языком, із словами, дотримлёваня правил поетікы ці одклонїня ся од стереотіпу жывотом тяжко скушаного русиньского чоловіка) є продуктівным напрямом у розвитку і формованю сучасной русиньской літературной творчости. Єдночасно така література
дале нукать можности на баданя з боку сучасных інтердісціплінарных – може аж екзотічных – приступів, як є енвіронментална крітіка.

1 Літературный конкурз Марії Мальцовской на найлїпшы творы в области поезії, прозы, есеїв і драмы в літературнім русиньскім языку. Близшы інформації мож найти на: https://rusynlit.sk/index.php/category/literaturnyj-konkurz-mm/

2 КАПРАЛЁВА, Д. (2018). Серна в нераю. Пряшів: Обчаньске здружіня Колысочка – Kolíska, 148 с.

3 Културны тексты суть знаковы сістемы, настрої і сімболы, котры суть схопны розповідати дїю і котры заєдно тварують штруктуру сполочности. Мають културне значіня, но выжадують собі даякый ступінь културных знань на то, же бы їм мож было порозуміти. Суть вытваряны в конкретнім културнім контекстї і ставають ся репрезентами културы і єй кваліт. Културны тексты суть тоты обєкты, акції ці способы справованя ся, котры выказують знакы културного значіня. Напр. фотоґрафія є рісунком, але єдночасно културным текстом, образом з културнов інформаціёв. Веце інформації мож найти в капітолї New Historicism and Cultural Materialism: NAYAR, P. K. (2009). Contemporary Literary and Cultural Theory. From Structuralism to Ecocriticism, p. 256-257.

4 MAMBROL, N. (2016). Ecocriticism: An Essay, https://literariness.org/2016/11/27/
ecocriticism/, [online 19-10-30]

5 NAYAR, P. K. (2009). Contemporary Literary and Cultural Theory. From Structuralism to Ecocriticism, s. 297-298.

6 Тамже, s. 332-335.

7 MILL, J. S. (1874). Nature, In: BENNETT, J. (2017) Nature, https://www.earlymoderntexts.com/assets/pdfs/mill1873b.pdf

8 DARDENNE, E. (2010). From Jeremy Bentham to Peter Singer. In: Revue d’études
benthamiennes 7 [online], 2010, Roč. 4, č. 7, ISSN 1760-7507, https://journals.openedition.org/etudes-benthamiennes/204, [cit. 2010-10-30]

9 GIDDENS, A. (2009). The Politics of Climate Change. Cambridge: Polity, 256 s.

10 NAYAR, P. K. (2009). Contemporary Literary and Cultural Theory. From Structuralism to Ecocriticism, s. 302.

11 Тамже, s. 330.

12 Періодікум Interdisciplinary Studies in Literature and Environment мож найти
онлайн на: https://www.asle.org/research-write/isle-journal/, https://academic.oup.
com/isle

13 GLOTFELTY, CH. – FROMM, H., eds. (1996). The Ecocriticism Reader: Landmarks in
Literary Ecology. Athens and London: University of Georgia Press, 415 s.

14 BUELL, L. (1996). The Environmental Imagination: Thoreau, Nature Writing, and the
Formation of American Culture. Harvard: Belknap Press, 600 s.

15 NAYAR, P. K. (2009). Contemporary Literary and Cultural Theory. From Structuralism to Ecocriticism, s. 309-310.

16 DRENGSON, A. Some Thought on the Deep Ecology Movement [online]. [ціт. 19-10-
30] Доступне з: http://www.deepecology.org/deepecology.htm

17 Арне Næss є автором вызначных публікацій як Ecology, community and lifestyle (1989) цi Ecology of wisdom (2008).

18 MAMBROL, N. (2017). Ecofeminism [online] [ціт. 2019-10-30], Доступне із: https://literariness.org/2017/10/09/ecofeminism/

19 NAYAR, P. K. (2009). Contemporary Literary and Cultural Theory. From Structuralism to Ecocriticism, s. 306-309.

ЛІТЕРАТУРА
КАПРАЛЁВА, Д. (2018). Серна в нераю. Пряшів: Обчаньске здружіня Колысочка – Kolíska, ISBN 978-80-972115-6-1, 148 c.

NAYAR, P. K. (2010). Contemporary Literary and Cultural Theory. From Structuralism to Ecocriticism. India: Pearson Education, ISBN 9788131791820, 333 s.

YOUNG, J. O. (1999). Representation in Literature. In: Literature & Aesthetics 9, 1999, Vol. 9, ISSN 2200-0437, s. 127-143.

Електронічны здрої:
DARDENNE, E. (2010). From Jeremy Bentham to Peter Singer [online]. In: Revue d’études benthamiennes 7 [online], [ціт. 2010-10-30] 2010, roč. 4, č. 7, ISSN 1760-7507, Доступне із: https://journals.openedition.org/etudes-benthamiennes/204

DRENGSON, A. (2019). Some Thought on the Deep Ecology Movement [online] [ціт. 2019-10-30], Доступне із: http://www.deepecology.org/deepecology.htm

MAMBROL, N. (2016а). Ecocriticism: An Essay [online] [ціт. 2010-10-30], Доступне із: https://literariness.org/2016/11/27/ecocriticism/

MAMBROL, N. (2016b). Feminism and Environmental Studies [online]
[ціт. 2019-10-30], Доступне із: https://literariness.org/2016/10/10/
feminism-and-environmental-studies/

MAMBROL, N. (2017). Ecofeminism [online] [ціт. 2019-10-30], Доступне із: https://literariness.org/2017/10/09/ecofeminism/

MILL, J. S. (1874). Nature, In BENNETT, J. (2017) Nature [online] [ціт. 2019-10-30], Доступне із: https://www.earlymoderntexts.com/assets/pdfs/mill1873b.pdf

Рекомендована література:

BUELL, L. (1996). The Environmental Imagination: Thoreau, Nature Writing, and the Formation of American Culture. Harvard: Belknap Press, ISBN 978-0674258624, 600 s.

GIDDENS, A. (2009). The Politics of Climate Change. Cambridge: Polity, ISBN 978-0745646930, 256 s.

GLOTFELTY, CH. – FROMM, H., eds. (1996). The Ecocriticism Reader: Landmarks in Literary Ecology. Athens and London: University of Georgia Press, ISBN 978-0820317816, 415 s.

NÆSS, А. (1998). Ecology, community and lifestyle. Cambridge: Cambridge University Press, ISBN 978-0521348737, 223 s.

NÆSS, А. (2010). Ecology of wisdom. Berkeley: Counterpoint, ISBN
978-1582435923, 352 s.

Mgr. Michal Pavlič, PhD.
Prešovská univerzita v Prešove
Centrum jazykov a kultúr národnostných menšín
Ústav rusínskeho jazyka a kultúry