Домініка Новотна: Віршы

Мышка
Заплакала мышка,
Же ї грызе блышка!
Шкребче собi кожух сивый,
Аж мать з того хвостик кривый.

Нараз ю там збачiть лишка:
«Гей! Штоже то робиш, Мышка!»
Мушу шкребчи кожух новый,
Бо єм ся глумила псови.

Видиш, Мышко! Чiя хыба?!
В глумлїню-с´ гі в водї рыба!
Треба добрї подумати,
Цi ся будеш высмiвати!

«Кідь вiн ся шкрептав так смiшно!»
– одповiла Мышка пышно.
Хто мав знати, же ёго блышка
Скочiть до мого кожушка?!

I так лишка попросила блышку
Выйти з мышчиного кожушку.
Як тото бідна блышка зачула,
До лишчиного кожушка задула.

Сельска недїля
Через хмары синї, пусты,
Рукы сонца друть ся вон.
Молга скрыла лїсы густы,
Стратив ся глубокый сон.

Село тихе, рїчкы- леды.
Як бы нихто не жыв в нїм.
Зобудить ся вно аж тогды,
Як з комина выйде дым.

До шпаргета прикладати
Стара мати iде зась,
Дзвінник вшыткым дає знати,
Же є Божой службы час.

По дорiжцї смiлы крокы
Несуть жоны в Божый Храм.
На тварях їм видно рокы,
Якы премолили там.

Перехрестять ся, поклонять,
На колїна впадуть зась.
Двi годины перемолять
«Господi помiлуй нас!»

Моя Полонина
Полонино моя люба,
Ты мiй любый краю!
З радостёв ся до тя вертам,
Сердце в тобi маю!

Там де горы зелененькы,
Там де потята дрїбненькы,
В поточiнї вода смiла
I людина ту є мiла!

Вiтор лїтнїй пообнимать
А доджік погладить,
Сонце ся на верьх піднимать,
Никому не вадить.