Штефан Сухый: Як сьме были на бріґадї в Совєтьскім союзї (2/2)

За мнов уж дас по четвертый раз пришов танцёвати єден із хлопцїв, што пришли на забаву з навколишнїх валалів. Маленько єм ся назлостила, бо ня отравлёвав, якбы сьме были заручены.
– Я – Віталій. Тобі як мено?
– Я безіменна.
– Я бы хотїв знати твоє імя.


– Маша, – представила єм ся русько-україньскым меном, бо там лем самы Машы. Чей бы-м ся стрясла ёго і бабской ёго зведавости, хоць танцёвав цалком файно.
– У мене властна хыжа і добротне господарство. Я бы хоць завтра оженив ся з тобов.
– Ты маш дость вашых дївчат, кедь єсь такый богатый. Я ся оддавати іщі довго-довго не буду. Также танцюй, а не діскутуй.
– Я бы хотїв твій адрес…
Адресу єм му написала лем із властной фантазії, жебы-м го не засмутила і як ся скінчіло тото коло, вшыткы з нас ся повертали на квартель. В інтернатї сьме сїли до найвекшой цімры і по пару словах выбухнув сміх, бо кажда єдна бісїдовала тото істе, як ся з нёв хотїв такой женити дакотрый із руськых ґавалїрів. Кедь ішли за нами
танцёвати, та ся подаєдны ани не попросили, лем такой тягать тя на паркет і тыкать ті, як кебысь была сусїдова Ганя. Ёй, крутить словами, мотать, як гандлярь на ярмарку, а іщі ай залюблено взбыхать.
У понедїлёк собі наша бабска перепутя взяла на музику „дозорцю“ Серьёжу. Дївкы му поза хырбет шермовали злыма словами, якым за недовгу хвільку тот нешыковный слон порозумів, але робив ся так, як кебы ся го то не тыкало.
– Барз великый комсомолець, а може ани не розумить малу табліцю множіня.
– Булькне будьколи і будьшто.
– Хотїв бы дакого поучовати…
– Вера, же мав іти за монаха.
– Дайте з ним уж покій, тадь видите, же нїт з нёго хосна, – озвала ся Кошічанка Джуді, найшкаредше дївча на бріґадї, але із душов повнов веселости.
Серьёжа перелыґовав, якбы на нёго слинтавка пришла і зачав ся душыти. І озвав ся, як старый скушеный хлоп, хоць быв од нас молодшый да о два рокы. (Кілько мать років, признати ся не хотїв никому.) Тихо не міг зістати нїґда, бо быв чоловіком неподавчівым:
– Вам ся іщі много треба учіти, абы вы были спроможны поучовати мене.
– Маш повный язык політікы, але ученость ся з тя выпарює дакус мало.
– Моє учіня є матеріалістічне, а вы собі лем будьте обычайныма ідеалістками.  Поступно і так порозумієте, же правда є на моїм боцї.
– Мы маме ідеалы, бо сьме молоды, а ты – як старый дїдо.
А кедь єсь матеріаліста, та чом все треплеш о ідеях? – не подкорёвала ся Джуді.
– Бо то суть ідеї народны.
– Лемже такы, як ты, у вас не мають ниякой народности, – помогли сьме камаратцї.
– Я вам уж говорив, же єм інтернаціоналіст. У мене мама Росіянка а отець Українець, то што менї за народность писати?
– Отця маш Українця, так україньску.
– Я інтернаціоналіст, а вы то і так не порозумієте, бо сучасность оцїнюєте подля старых катеґорій.
– Ты сам старый пняк.
– Лем почекай, кедь здыблеме ся о дакілько років, та ты увидиш, ці не буде всягды пановати комунізм і спомянеш ты іщі на мої слова.
– Так то тримало міджі нами і Серьёжом цїлый місяць і нихто ся не хотїв піддати. Він вірив, же сьме порожнї головы і ідеолоґічны безвірцї, а мы єдно знали – же він фанатік. Хвала Ленінови, же на політіку ся скоро забывало, бо ся все нашла даяка можность културного освіжіня.
У серединї далшого тыждня вышов на поле Йожко Швар балик і зачав нас хвалити, же добрї робиме, бо директор колхозу му повів, як ёго люде высоко оцїнюють нашу роботу. Але то не є іщі вшытко. Спомеджі колхозного колектіву робітнічок, главно, Ліны Дубрінич, делеґаткы многых зьяздів, вышла така ініціатіва, жебы сьме мы, чехословацькы штуденткы, приправили културный проґрам і у суботу выступили з ним у сільскім клубі, а колхознічкы тыж із своїм. Наконець, вшыткого же буде народна забава.
Боже, мы ся маме із тыма постаршыма женами не знам як перемагати у співі, танцю і фіґлёваню? Хто выграть, дістане печене пацятко, десять лїтрів вина і вольне вступне до ужгородьского театру на премєру гры В недїлю рано зїля копала од Ольґы Кобыляньской. Добрї, але потребуєме холем єден вольный день на пробу. Нияке робоче вольно, проґрам треба створити мімо роботы. (Чом лем з колхознічок, што з намироблять на цібули? Тадь у пятніцю зістала у роботї ани не половина, а тоты, што пришли до роботы, ся потаємно посмівковали?)
– Ну, як там, дївчата, у вас? Проґрам готовый, ці як? Субота уж за дверїма, дївчатка.
У суботу перед вечором ся до клубу посходило чей цїле село, а дома не зістали хыбаль ани псы із мачками. Меншый одпуст ся ту зышов. Пришли ай хлопи, вічно затрепаны то од нафты і оліїв, то од соленых рыб, але у суботу вычесаны у білых, на дві ґомбічкы розстїшканых сорочках. У першій части дістали можность выступити мы, гостї із Чеськословеньска. Вшыткы сьме были у мінісукнях і блузках. Наша културна вложка была курта. Пару солочісел, даскілько хоровых точок, народный розповідач і наконець сьме заспівали вєдно облюбену бріґадніцьку гімну У попа была собака, жебы побавити ай тых найстаршых. Од плесканя сьме добрї не оглухли, то нам так плескали колхозны шоферы, хлопску фантазію котрых сьме за послїднї днї дость розпалили.
Старый паробок Леонїд вышов на сцену із великов букетов, з якой бы ся насытила ай найненажерливіша колхозна дойніця. Букету подав невязаній Джуді а тота му на обидві фіяловы личка увалила такы любезны цїлункы, же парібчиско Леонїд з несподїваня ся зміг акурат на прудке вышмарїня рук до люфту, причім своїм тореадорьскым выкриком підняв наладу міджі хлопами.

(Штедан Сухый: Як Руснакы релаксують, Пряшів: Академія русиньской културы в СР, 2017, с. 74.)

Pridaj komentár

Vaša e-mailová adresa nebude zverejnená. Vyžadované polia sú označené *