Мілан Ґай: Чудак Янко (1/2)

В єднім селї на самотї,
паробочок бывав,
котрый перед дївчатами
барз часто ся скрывав.

Не хотїв він з нима
ніч бісїдовати,
дївкы го щі веце
стали доберати.

Паробок шувный быв,
зросту великого,
з похыбным розумом,
быв він до нічого.

По догодї дївчат,
взышла обіцянка,
котра збаламутить
несмілого Янка.

Перша пішла Марька,
щастя пробовати,
з думков у голові,
як бы го достати.

Дарьмо ёго Марька,
в тот вечур чекала,
так як сама пришла,
сама ай остала.

На далшый день Ганька
ішла пробовати,
несмілого Янка
звести, высміяти.

Надарьмо дївчата
на нёго чекали,
Янко не приходив,
так як плановали.

Пішли тоды вєдно
до нёго до дому,
ці дака не впаде
до ока з них ёму.

Цїлый престрашеный,
што хотять од нёго,
не годен повісти
словічка жадного.

Попозерай, Янку,
а можеш гадати,
котру бы єсь хотїв
з нас за жену мати?

Пришли мы до тебе,
камарате любый
бо ты не приходив
так, як єсь нам слюбив.

Мы по ночах довго
на тебе чекали,
зато сьме до тебе
днеська ся выбрали.

Дакус посміленый
став роздумовати,
ці бы міг дакотру
за фраїрку мати.

Дївкы поджмурькали
взаємно на себе,
котра мать остати
днеська коло тебе?

То правду гварите,
же можу выбрати?
Правду, правду, Янку,
уж можеш зачати.

Я бы Юлку хотїв,
назначів несміло,
але ці ай она?
Няй мі повість щіро.

Самособов же гей,
на тото-м чекала,
підышла до нёго,
шувнї го обняла.

Цїлый натїшеный,
же го так прияла,
выскочів з радости,
же аж Юлка впала.

Якбач го хопила
зась тота манїра,
што робить із нёго
непричетне звіря.

Біжыть долов селом,
каждому звістує,
же го шувна Юлка
одтеперь любує.

(Перша часть.)

(Мілан Ґай: Моїм родакам, Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2016, с. 72-77)