Выголошеный 6. Літературный конкурз Марії Мальцовской

Oд 2. септембра до 25. новембра 2019 Сполок русиньскых писателїв Словеньска у сполупраці з Академіёв русиньской културы в СР і Інштітутом русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові выписує 6. рочник Літературного конкурзу Марії Мальцовской на найлїпшы творы в области поезії, прозы, есеїв і драмы в літературнім русиньскім языку.

Оріґіналны літературны творы в розсягу од 10 до 20 сторінок тексту (дотеперь ниґде непублікованы) може послати на адресу: ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД., Інштітут русиньского языка і културы ПУ, уліця 17. новeмбра ч. 15, 080 01 Пряшів каждый автор од 18. року свого віку, жыючій в Словацькій републіцї.Конкурз є анонімный, то значіть, же каждый автор до обалкы з літературным твором вложить іщі єдну залїплену обалку, в якій буде ёго мено, призвіско, адреса i фотопортрет. Обалкы з менами і призвісками будуть розбалены председом пороты по оцїнїню конкурзу (буде го оцїнёвати тройчленна порота). Выголошіня выслїдків конкурзу ся одбуде в послїднїм тыждню децембра 2019. Найлїпшы роботы, выбраны одборнов поротов, будуть наслїдно оцїнены і опублікованы в часописї Русин.

Приправный выбор літературного конкурзу

27. юна 2019 дожыла ся вызначного юбілея – 55 років членка Сполку русиньскых писателїв Слвеньска доц. ПгДр. Анна Плїшкова, ПгД.

27. юна 2019 дожыла ся вызначного юбілея – 55 років членка Сполку русиньскых писателїв Слвеньска доц. ПгДр. Анна Плїшкова, ПгД.

Єдным з основных знаків народных рухів народів без властного штату є вызначна, ба аж домінантна роль културных актівістів. Такы актівісты – з рядів інтеліґенції, суть тіпічным знаком рухів безштатных народів без огляду на то, ці проходили в 19. або в 20. столїтю. Карпатьскы Русины – вєдно з Фрізами, Каталанцями, Кашубами, Лужицькыма Сербами і другыма – суть єдным з многых европскых народів без властного штату. Зато не дивно, же не штат, але якраз народна інтеліґенція од револуції в роцї 1989 і паду комунізму має заслугу на ревіталізації карпатьскых Русинів як самостатного народа.

Таксамо інтересным може быти порівнаня з рухом другых безштатных народів. Карпатьскы Русины суть унікатны в тім, же до процесу їх народного возроджіня было запоєных незвычайно много жен. У бівшости країн, у котрых карпатьскы Русины жыють (Польща, Словакія, Україна, Румунія, докінця і в русиньскій діаспорї в Сербії, Хорватії і США), жены были на ведучіх позіціях і помагали назначовати путь, по якій народный рух ся мав дале розвивати. Єднов з такых выразных особностей сучасной карпаторусиньской народной інтеліґенції є Анна Плїшкова зо Словакії.

Анна Плїшкова ся до ведучой позіції карпатьскых Русинів діставала лем поступно, хоць попозераючі ся до минулости, мож бы было повісти, же така еволуція была природным процесом. Народила ся 27. юна 1964 в малім містї Снина до родины, ґенерації котрой жыли в близкім селї Пыхнї. Якраз в Пыхнях, де жыли переважно карпатьскы Русины, мала Аня выходила першых пять клас основной школы. Далшу освіту здобывала в Снинї, офіціално в своїм роднім містї, яке од Пыхонь є лем шість кілометрів далеко, де денно ходила на другый ступінь основной школы і до середнёй школы – ґімназії. То значіть, же Аня уж од молодости была выховлёвана родічами і шыршов родинов під впливом русиньского языка і русиньской културы.

Тот факт але не значіть, же выростала в дотыку лем з єдиным языком або єднов културов. Наспак, офіціално ся народила в штатї, якый ся звав (аж до року 1993) Чехословакія, а хоць урядным языком в Снинї, де ходила сїм років до школы, быв словацькый, фактічнов lingua francа, т. є. языком дорозуміваня і каждоденной комунікації, жытельства того міста быв переходный западославяньско-выходославяньскый діалект, званый сотацькый. Наконець, і єй формалне школованя было языковым комплексом: навчалным языком в основній і середнїй школї были літературны языкы україньскый і словацькый, а попритім ся выжадовало, жебы школярї ся повинно учіли російскый а іщі далшый чуджій язык (в єй припадї то быв нїмецькый). Такы богаты языковы знаня были тіпічны про переважну часть карпаторусиньскых дїтей, котры выростали в повойновій северовыходній Чехословакії.

Окрем языковой комплексности, про даный реґіон быв призначным і вопрос народной ідентічности. Штат выжадовав, жебы каждый обчан мав у леґітімації записану народность. У тім часї были вшыткы Русины в комуністічній Чехословакії означованы за Українцїв (на совєтьскый способ). Зато і Анна Плїшкова ся стала членков україньской народностной меншыны в Чехословакії. Інтересовали єй языкы, зато не было чудным, кедь на высокій школї – Філозофічній факултї Універзіты Павла Йозефа Шафарика в Пряшові (1982 – 1987) собі выбрала штудовати шпеціалізацію словацькый і україньскый язык і література, і кедь єй першов роботов по скінчіню высокой школы ся стала редакторьска робота (1987 – 1990) в чехословацькій україньскій редакції тыжденника „Нове життя“. Треба припомянути, же переважну часть жытельства бывшой комуністічной Чехословакії не інтересовала їх языкова комплексность ани народна ідентічность, котры были сучастёв їх каждоденного жывота. Їх, в общім, пасівну позіцію к даным вопросам, найлїпше згорнула сама Аня:

– Про рядовых членів того етніка [карпатьскых Русинів], враховано моёй родины в етапі мого жывота звязаній з Пыхнями, вопрос їх народной ідентічности з розлічных прічін нїґда не быв темов дня.  Хоць дїдо, баба, отець, мама передали нам потомкам дїдовизну найхарактерістічнїшу про нашу етнічность – бісїду, но не споминам собі, жебы колись шпеціфіковали, яка то є бісїда. Дома сьме часом, главно од дїда і бабы, чули  о „руській“ бісїдї, о „руськых“ буквах, „руськых“ школах, „руськых“ людёх, „руській“ вірї, но за граніцями нашого села, кедь по скінчіню пятой класы Основной школы в Пыхнях єм до шестой класы стала ходити до недалекой Снины,… од сниньскых школярїв сьме часто на нашу адресу чули, же сьме „Rusnáci“. Тота назва нам… припадала як штось меншецїнне.

Анна Плїшкова дале говорить, же хоць ходила до школ, котры ся офіціално звали україньскыма, або до клас з україньскым языком навчаня, но „нихто нас нїґда не выховлёвав к даякій конкретній народній ідентічности“. Аж в послїднїх рочниках середнёй школы внаслїдку дакотрых індіцій была мотівована, жебы сама собі клала дакотры вопросы: „Чом наш учітель україньского языка і літературы свідомо неґовав середнёшкольскы учебникы привезены з Україны, якы сам охарактерізовав як „надміру тяжкы про нас“, і чом  намісто того нам давав інформації зрозумілым языком, розшырены о „містных“ писателїв і інтелектуалів, о котрых в україньскых учебниках не было ани рядка? Наслїдком того сьме собі мусили класти дакотры вопросы у звязи з народнов ідентічностёв містного жытельства, хоць одповідї на них не приходили. Фактом было, же ани середня школа з навчанём україньского языка у нас штудентів не укрїпила почутя україньской народной ідентічности. Але ани не выкликала нияку аверзію к україньскій народности, яку сьме мали пасівно записану  в леґітімаціях а актівно сьме ї практіковали так, же сьме ходили до україньскых клас основных і середнїх школ, што само о собі уж сіґналізовало нашу окремішность в словацькім (точнїше сотацькім) містьскім контекстї Снины.“

Пасівна – а властно і позітівна – функція україньской народной ідентічности у карпатьскых Русинів на Словакії ся зачала спохыбнёвати по нїжній револуції в роцї 1989 – по падї комуністічного режіму в Чехословакії. Часть містной інтеліґенції не была згодна з дотеперїшнёв сітуаціёв, у якій мож было жыти мултіязычно і узнавати веце народных ідентіт, што было цалком нормалным явом на початках рухів безштатных народів. Другыма словами, погляд, же дахто може быти сучасно Русином і Українцём замінив концепт народных ідентіт, де єдна неґовала (вылучовала) другу: або єсь Русин, або єсь Українець, але не єдно і друге.

З тяжков задачов діференціації ся мусила попасовати і Анна Плїшкова в своїй новинарьскій роботї в редакції тыжденника „Нове життя“, выдаваных „Культурним союзом українських трудящих Чехословаччини“ – културнов орґанізаціёв з еры комунізму, котра по роцї 1989 змінила назву на „Союз Русинів-Українців Чехословаччини“. За дакілько місяцїв зачатком рока 1990 взяла актівну участь в процесї народной діференціації як редакторка одповідна за двойсторінку україньскоязычного „Нового життя“, яка зачала выходити в русиньскім діалектї під назвов „Голос Русинів“. Кедь выдаватель того періодіка („Союз Русинів-Українців Чехословаччини“) ся не стотожнив із замірами редакторів одлишыти карпатьскых Русинів од Українцїв, Анна Плїшкова і єй троє колеґове мусили з редакції одыйти. За нецїлый піврік ся стала членков  колектіву новой редакції, яка зачала выдавати періодіка Народны новинкы і двоймісячник, часопис Русин. Обидва выходили лем в русиньскім языку (тогды некодіфікованім). Анна Плїшкова была заступкынёв шефредактора і редакторков Народных новинок і часопису Русин од їх зроду в роцї 1991 – до року 1998. В тім часї як языкова редакторка редіґовала публікації выдаваны орґанізаціёв Русиньска оброда, котра в тім часї была главнов културно-сполоченьсков  орґанізаціёв Русинів на Словакії.

Практічна новинарьска робота в редакції і выдавательстві примусила А. Плїшкову вступити до конфронтації з новыма вызвами звязаныма з формованём літературной нормы русиньского языка на Словакії. В часї, кедь была новинарьков і редакторков, брала участь у роботї над Орфоґрафічным словником русиньского языка (1994). В роцї 1998, кедь уж як высокошкольска учітелька зачала учіти на нововзникнувшім Оддїлїню русиньского языка і културы Інштітуту народностных штудій і чуджіх языків Пряшівской універзіты, кодіфікація языка ся стала іщі важнїшов темов. Од того часу єй карьєра была заміряна прімарно на академічну сферу: дале учіла русиньскый язык на універзітї, а вєдно з колеґом і ментором доц. ПгДр. Василём Ябуром, к. н., пізнїше і з ПгДр. Кветославов Копоровов, ПгД., выдала серію учебників русиньского языка про основны, середнї і высокы школы (позерай ниже публікації ч. 21 – 36). Кулмінаціёв єй робот на кодіфікації ся стала ревізія літературного русиньского языка вжываного на Словакії, котра мала зачаток у сполуавторьскім выданю ревідованых правил правопису (2005) і орфоґрафічного словника в роцї 2007 (публікації ч. 26, 27).

Як сьме увели, Анна Плїшкова была тїсно повязана з русиньскым народным  возроджінём на Словакії і брала актівну участь в процесї кодіфікації языка, зато не дивно, же якраз тот факт ся став центром єй научной роботы. У своїй дізертачній роботї під назвов Списовный язык карпатьскых Русинів : проблемы становліня, кодіфікації, акцептації і сфер функціонованя, котру написала і обгаїла в роцї 2006 під веджінём універзітного професора ПгДр. Яна Дорулї, др. н. зо Славістічного інштітуту Словацькой академії наук в Братїславі, аналізовала соціолінґвістічну функцію русиньского языка в розлічных історічных періодах, з бівшым акцентом на період по роцї 1995. Тота робота є унікатна в тім, же є першов дізертачнов роботов, котра нелем є о русиньскім языку, але є в нїм і написана. Академічны публікації Анны Плїшковой дотеперь были заміряны на лінґвістічны проблемы, главно на область словотворїня, і на соціолінґвістічны аспекты русиньского языка (публікації  ч. 1 – 20).

Четвертину столїтя Анна Плїшкова бере актівну участь у кодіфікації русиньского літературного языка на Словакії. За тот час указала велику продуктівность у научно-педаґоґічній сферї, а в роцї 2010 на Універзітї Я. А. Коменьского в Братїславі ся габілітовала на доцента. Од того року є на функції доцента русиньского языка на Пряшівскій універзітї.

Окрем научных тітулів, вызначным фактором успіху  будь-котрого културного і общественного руху є єствованя стабілной інштітуційной базы. Якраз у тім контекстї Анна Плїшкова взяла на себе вырїшалну роль у сферї карпаторусиністікы. В роцї 2008 ся стала директорков Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты. То є перша і зарівно єдина інштітуція універзітной уровни на світї. Під її веджінём інштітут понукать можности бакаларьскых, маґістерьскых і докторьскых штудій русиньского языка і літературы. Під веджінём доценткы Анны Плїшковой  інштітут од року 2009 орґанізує отвореный Научный семінар карпаторусиністікы за участи ученых із Словакії  і споза граніць, од року 2010 орґанізує Studium Carpato-Ruthenorum – Меджінародну лїтню школу русиньского языка і културы, в рамках інштітуту была сформована шпеціалізована Бібліотека карпаторусиністікы, а інштітут сполупрацує на базї підписаных договорів о кооперації з універзітами і їх научныма центрами заміряныма на карпаторусиністіку в іншых країнах, враховано Торонтьской універзіты (Канада). Кінцём рока 2015 Інштітут русиньского языка і културы ся став інтеґралнов частёв новой академічной інштітуції Пряшівской універзіты заміряной на проблематіку (язык, літературу, културу, реалії) трёх найбівшых народностных меншын на Словакії – мадярьской, ромской і русиньской – Центра языків і култур народностных меншин. Ёго базов ся стали до того часу три самостатны інштітуты Пряшівской універзіты: Інштітут русиньского языка і културы, Інштітут ромскых штудій і Інштітут мадярьского языка і културы, якы реалізують учітельскы і неучітельскы проґрамы навчаня заміряны на выхову прімарно учітелїв уведженых мінорітных языків про основны і середнї народностны школы на Словакії, але і перекладателїв і тлумачників. На челї уведженого Центра од року 2017 стоїть якраз Анна Плїшкова, яку в юні 2019 нова презідентка СР Зузана Чапутова собі выбрала (вєдно з Мґр. Петром Медвідём, говорцём Округлого стола Русинів на Словакії) до свого  порадного експертного тіму за русиньску народностну меншыну, што є таксамо вызначным оцїнїнём її дотеперїшнёй роботы у сферї русиньского языка, русиньского народностного школства і карпаторусиністікы.

Анна Плїшкова в тім часї ся дожывать вызначного юбілею – 55 років. Мы вшыткы єй вдячны як чоловікови нїжной душы, котра як така доказала забезпечіти міцну базу про професіоналізацію карпаторусиністікы. Мы пересвідчены, же під її веджінём і в сполупраці з її колеґами Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты  буде дале рости і процвітати.

Проф. Др. Павел Роберт Маґочій,

Торонтьска універзіта.