Др. габ. Олена ДУЦЬ-ФАЙФЕР: Ювілейніст проти «вісляного» тырваня (1/2)

(Петрови Мурянці, нар. 10. 8. 1947)

Сут ріжны жытя, долі, місиі, таланты і інче, што рішат, же чловеча дорога на тым світі ма такє або інче значыня для того што было, єст і буде. Чловече стремліня до вічности все вязало ся з уявом, же присутніст в памяти жыючых, то жытя тых, котрых серед них уж неє. Ленія памяти веде ся в натуральний спосіб кровным наступством поколінь (спарадиґмуваний іщы біблийныма текстами), але довершат ся тіж в симвoлічний спосіб, коли памят о дакым стає ся власністю і вартістю цілой уявной спільноты, творит для нєй взоры (тіж антивзоры) і дороговказы. Такы жытя увічнят істория або збірна памят, выберат з них важны для зрозумліня явиск і задач даного часу факты, творит потрібны леґенды. Прото сут то жытя, а радше символічны, ци надреальны жытя важны, найважнійшы, якы в гідній мірі не належат уж даному чловекови, але цілій спільноті. Мусят мати такы елементы, якым спільнота надає значыня і ся з нима ідентыфікує.

Вшытко сесе вводжу як вступ до ювілейной статі на сімдесятьолітя народжыня Петра Трохановского-Мурянкы, котра – як звычайні – ма на ціли вказати конкретне жытя конкретного Ювілята, але і надати му тіж того значыня, якє потрібне єст спільноті до сохраняня і будуваня свойой достоменности в нелегкых часах загыбаня, заниканя, корчыня ся того, што долгыма віками было ядром-дороговказом-парадиґмом. А жытя реченого Ювіляра достойне єст той задачы як мало котре, як єдно з тых, котры уж днес мож замістити в Пантеоні Зеленой Лемковины, серед найвыдатнійшых предшественників, сучастників і грядущых… (в найщыршым вшыткых желаню). О Петрі писала єм вельо раз од вельох сторін, предо вшыткым од професийной, лiтературо- і культурознавчой, але тіж од біоґрафічной, енциклопедычной і ювілейной-парадиґмовой.
То уж третій десятинний ювілей Петра Мурянкы, якій приходит мі пером честувати, думком обнимати. Што то значыт? Конкретні, же уж так з 35 років доля звела нашы пути і ідеме «в єдным ярмі», як то рюк сам Петро. Символічні, же жытя і труд Петра єст предметом вельосторонной дослідничой, лемкознавчой, але тіж емоцийной рефлексиі, послідовні веденой през оне 35 років. Врешті – по приятельскы – же тішу ся, што можу так безпосередньо, од середины, праві же родинні, інтымні влучыти ся в
гоноруваня незаперечной цінности і вагы того уж гарді розвиненого, бо 70-річного жытя Ювілята. А з вшыткого того бере ся характер сесого писаня, якє не ограничыт ся до вымініня біоґрафічных даных і заслуг, якы мож додати до писаных пред десятьома ци двадцетьома роками статий.
Петрове бо жытя явит ся мі за каждым разом од інчой, маючой значыня в даным часі стороны. Перший факт, якій днес явит ся мі як основний в жытю Петра Трохановского, то тото, же вродил ся він – 10 серпня 1947 рока – на граници світів вызначеній Лемкам акцийом «Вісла». Не доходило до мя скорше тото так глубоко. Спричынил тоту свідоміст сам Ювілят, публикуючы в 2007 р. знамените описаня свойого жытя під вымовні глубокым наголовком A Wisła dalej płynie1, в якым вызначыл основны детермінанты, котры уформували його долю. Спричынила тіж днешня лемківска реальніст, котра в 70 років по оній траґічній для нас акциі каже достеречы єй вымовны нецофальны ефекты, якы не дозваляют смотрити на наше тырваня з надійом, яку мала єм іщы перед десятьома роками в гідній мірі завдякы Петрови Мурянці.
Дальшы факты з жытя Ювілята стисло сут повязаны з тым першым. Дітиньство розбите медже нижньошлеску штоденніст а мріі і тугу за тамтом краіном, де ся не «встугнул народити». Вшыткы дальшы стремліня до єй одроджыня, одзысканя, воскресіня. Поворот і неуступливе, най перше романтычне, емоцийне, пак позитывістычне, тверде ораня лемківского культурового ґрунту. Тото вшытко знає Мурянка получыти в єдну велику синтезу послідовности і щырости. Але тіж тихого траґізму, якій заєдно ґенерує всеприсутний Мурянковий Біль.
Як при Петровій сімдесятці презентує ся сеса синтеза? Як жыве свідоцтво нестаріючой ся душы, в котрі любов і пасия перевершают вшытко інче, котра з роками лем мудріє, але не тратит творчого потенциялу і креатывности. Остатнє десятьолітя в жытю Мурянкы то попращаня ся в основным з поетычном творчістю в такым значыню, як тото мож было видіти скорше, коли його ліричны выповіди креували лемківскій реінвенцийний міф оснований на болю і незгоді на загыбаня. Што правда, в 2012 р. явила ся його двоязычна збірка верши До краю ненароджыня2, але были то вершы, якы возникли до 2007р. і не несли той творчой експресиі, якa знана єст з Як сокіл воды на камени3. Реінвенцийну ролю лірикы переняла літературна автобіоґрафія A Wisłа dalej płynie, а лірична пасия поеты выразила ся найполнійше в Піснях і співанках Петра Мурянкы4, де музычний талант получыл ся з поезийом. Закінчыл тіж Мурянка в реченым десятьолітю свою учытельску (в дослівным значыню) місию, не вюл уж лекций лемківского языка в школиі. Натоміст опрацувал дидактычно-енциклопедичне выданя Пантеон зеленой Лемковины5, в якым представлят найвыдатнійшых, подля його выбору, Лемків. Довершыл тіж свойого обовязку і долгу в однесіню до великого лемківского «Учытеля» Івана Русенка, выдаючы імпонуючу, красні опрацувану збірку його творів6. Выміняны осягнeня остатніх десятьох років вказуют еволюцию Петра Трохановского в напрямі деякого довершаня скорійшых мрій з єдной страны і вычуваня вымогу часів з другой.
Найбарже бодай значучом творчом позицийом в тым напрямі буде довершана днес величезна книга села Білцарьова – рідного села Трохановскых, в котрым так дурно «не встиг ся Петро вродити», як сам з жальом вельо раз написал. Тота, понад 1000-стороницьова книга, то велика не лем споминова праца автора. То предо вшыткым вельосторонна моноґрафія, в якій Петро Трохановскій вмістил свою пасию історика, документалісты, дослідника лемківской культуры і горячого патрийоты, любителя рідности. Книгамоноґрафія Билцарьовой роками ходила за єй автором, іщы товды, коли на выгнаню, на земли свойого тілесного вроджыня, деси там в понімецкым Пархові, малювал мапы Лемковины, крислил розплянуваня рідного гірского села, барвил душу камениками з білцарівской річкы, о котрых так уявисто оповідали му няньо, якых іщы на жыво не виділ, яле виділ іх душом і мріями. Книга, яку днес довершат, основана єст на документах, але тіж на уяві душы Петра, яка єст так само вірна, а бодай і вірнійша як неєден документ, бо підповідана любовю і ґеновом інтиіцийом, збірном памятю предків, вірністю спільнотовым архетыпам, якы николи ся не мылят. Книга Білцарьовы высловлює цілого Петра – Білцарьовяна, Лемка, антипаралелю акциі «Вісла».

(Перша часть з двох.)

Pridaj komentár

Vaša e-mailová adresa nebude zverejnená. Vyžadované polia sú označené *