Миколай Ксеняк: Вам, рыцарю! (Часть перша)

Хто докаже
одгалити ці выраховати
драгу
людьского осуду?
Є здатный дахто предповісти
накілько ёго путь
овпливнює Всевышнїй,
а накілько родічі,
школа, жывотны події
або і слїпа нагода?
Якось подобно
суть формованы
осуды народны.

Не суть даремны
такы увагы і о нас,
Русинах.
Ведь над карпатьсков землёв
од непамяти
експлодують нелем
бурї козмічны,
летять і гаснуть кометы,
частїше выбухують
людьскы, сполоченьскы.
Подаєдны з них
свої стопы змыли,
частїше їх до країны
і до історії народів
записали.
Прогнала ся над Европов
така буря
у мерувосьмім.
Славяньскы ідеалы
слободы, рівности
на пражскых барікадах
войсками Віндішкреця
бодаками колола,
в кровли
топила.
Ідеалы Палацького,
Яна Коллара, Йосифа Ґаґанця,
Тарковіча, Адолфа Добряньского,
Александра Духновіча…
дусила, топтала,
но в яри народів
– хоць была мерувосьма кровава –
єй насїня,
корінкы слободы
до сердець
славяньскым народам
запустила.
Народны оброджіня
ся ку жывоту пробудили
в сердцї чеськім,
словеньскім, русиньскім, польскім…
І уж ся мі явить
стебло оброджіня
як стебло ягоды:
оно в своїй зеленій чаші
кормить-поїть плод
іщі блїдый,
но він повнїє,
звекшує ся, червенїє;
але нова буря надлетїла –
буря деспоты
Александра Баха,
і немилосердно
параґрафами,
баёнетами
ягоду дусила-рїзала.
Не дожычіла
русиньскій ани словеньскій
ягодї дозрїти
до солодкости і красы.
Розторгали деспоты,
згужвали
і спалили
„Нїтряньскы жадости
Словаків і Русинів Угорьска‟,
в котрых
Йозеф Мілослав Гурбан
і Адолф Добряньскый
жадали про свої народы
школы,
выхову дїтей в языках народных,
боёвали за свої сеймы,
діштрікты,
жадали
решпектовати віру предків…
Но о пару тыжднїв
тіраны,
їх деспотічны законы,
выконштруованы судны процесы,
оковы на руках і ногах,
депортації
і поліцайскы дозоры
досягли своє:
шовіністы зліквідовали
славяньскы права
слободы, рівности і братства;
Но вы, Адолфе Івановічу,
і наперек прекажкам
і многым неуспіхам
сьте ся своїх ідеалів
не здавали
і сьте подля них усмернёвали
і формовали.
Нашу ідентіту,
сьте до нашых постав
втесали, до нашых сердець
вливали,
до нашого розуму
писали
свої ідеалы.
Вытычіли сьте нам проґрам
славяньского оброджіня;
Вы сьте нам урчіли путь
славяньской взаємности,
по котрій маме крачати,
котру мусиме спевнёвати,
жебы сьме ся,
як коцка цукрю
в погарї воды,
не стратили.
Доказали сьте деспотам,
же корїня
оброджіня
не выторгали, і липа –
сімбол славянства –
хоць многы конарї їй поламали,
дале кошатїє,
росте, зеленїє
до красы
на берегу Вылтавы,
Дуная, Віслы,
Грона, Олькы, Торісы,
Днїпра, Віслы,
на берегах Москвы…
Славяньскый брат
братови руку подав,
брат брата
одушевнив
і в розконареній корунї
липы
Александер Духновіч
звів
перше русиньске
„Літературноє заваденіє
Пряшевскоє‟
а о пару років
– з ініціатівы
півця Маковіцї
Александра Павловіча –
выникло
„Общество святого
Йоана Крестителя‟
на челї з вами –
з Адолфом Добряньскым,
благородны заміры котрого
морално і фінанчно підпорив
і цісарь Франтїшек Йозеф першый;
Помічну братьску руку
подали
і щастну долю пожелали
словеньскы дїятелї –
Богуміл Носак, Ян Францісці,
Дакснер, Заборьскый,
Вільям Павліні-Тот.
Общество святого
Йоана Крестителя
довгы рокы
утримує тїсны контакты
з Матіцёв словеньсков –
радять ся, підпорують ся
і вєдно одражають
новы волны мадярізації.
Вы привітали
і сьте ся тїшыли
з Общества святого
Василія Великого,
ёго новинок „СвҌтъ‟
і першых „Місяцословів.‟
Вы, Адолфе Івановічу,
сьте присвятили свій жывот
нелем културї,
оброджіню свідомости,
братству Славян,
вы жертвовали свої силы,
ум і сердце
баньскій техніцї,
зуроднёваню землї,
образованію Русинів,
учіли сьте рольників
вжываты желїзный плуг,
чутя патріотізму сьте проявили
при закладаню нашых школ
і при забезпечованю їх
належнов літературов,
помічниками,
не жаловали сьте
свій час, енерґію
в політічных дебатах,
в котрых сьте обґаёвали
права, слободу Славянів,
упевнёваню їх братства
і сполунажываня.
В тых боях
сьте здобыли у людей
узнаня, высокы тітулы,
почливость, довіру
як дворный радця,
діпломат.
Без довіры,
без той перлы
в часї народного пронаслїдованя,
в часї
народностного утиску,
в часї
клебет і огваряня
бы вас, Адолфе Івановічу,
не зволили
Словаци і Русины
трираз за собов
за свого посланця
до парламенту.
Є то про нас
і днесь
– в часї демокрації –
неімовірне:
тогды,
в абсолутізмі,
в атмосферї шовінізму
трираз за собов!
То была велика
честь,
одміна
і одповідность.
А про нас –
русиньска гордость!
І приклад
нелем твердо робити
цїлый жывот
од світу до змерьку,
нелем терпезливым быти
і цїлы вікы покорно
другым служыти
і донеконечна
лем слюбам, обіцянкам
вірити
і цїлы стороча
ся наівно надїяти
і свій осуд
наівно чуджім
до рук одовздавати
і так стороча чекати,
чекати,
чекати зо схыленов головов.

(Перша часть з двох.)

Pridaj komentár

Vaša e-mailová adresa nebude zverejnená. Vyžadované polia sú označené *