Ґіцова-Міцовчінова, Гелена
Публікації
- Поклад русиньской матери (2021)
- Розквітнута лука (2018)
- Родина Русина (2018)
- Бобрунка (2017)
- Мотылик (2017)
- З квіткы приповідкы (2016)
- За шыроке море (2016)
- Родне слово (2016)
- Бескид нянько а Камяна мати (2015)
- Школярик (2015)
- Просьба і молитва матери (2015)
- Вітрова невіста (2014)
- Сповідь матери (2013)
- Біда спід Бескіда (2013)
- Ружа під облаком (2012)
- При ярочку (2011)
- Віночок (2011)
- Писмо Русинам (2010)
- Пчолка (2010)
- Фіалочка (2010)
- Загадкы (1985)
- Три раз гадай
- Капкы росы (2022)
Жывотопис
Народила єм ся в Рокытові при Гуменнім. До вісемрочной початковой школы ходила єм у роднім селї. У Пряшові в 1957 єм скончіла Україньску педаґоґічну школу про учітелїв 1. – 5. класы народной школы. Першы крокы по закончіню педаґоґічной школы завели ня до Замаґуря, до села Великый Липник. Пізнїше єм была повірена директорованём в Основній школї в близкім селї Страняны. Місця, де ся чоловік народить, мають своє окреме чаро і каждого приваблюють до себе, зато в роцї 1964 перешла єм на Лабірщіну. Село Чертіжне стало мі приставищом в благородній учітельскій роботї, а пізнїше перешла єм на Шпеціалну школу в Меджілабірцях.
Першы мої літературны пробы датують ся в часї навчаня в педаґоґічній школї. Писала єм тогды по україньскы, бо тот язык єм ся вчіла в педаґоґічній школї. В тім языку были опублікованы мої першы стишкы в колектівнім зборнику в „Молоде вино“ у роцї 1982, а моя самостатна книжочка про дїти „Загадки“ вышла в роцї 1985. По україньскы были надрукованы і мої далшы три самостатны книжочкы – „Голубі Татри“, „Давні мрії“ і „Відлуння“.
За рокы учітельской роботы была єм таксамо членков співацькых колектівів і фолклорных ґруп – у Великім Липнику, в селї Чертіжне, із села Чертіжне доходила єм до Меджілаборець, до колектіву Верьховина, а пізнїше своє місце єм нашла у фолклорній ґрупі Лабірчанка.
Жывот на селї, любозвучны русиньскы слова підхопили ня як авторку аж так, же єм стала писати про фолклорны колектівы гуморістічно-сатірічны стишкы в лабірьскім діалектї. Стишкы ся обявили в тогдышнїх новинках „Нове життя‟ і в часописї „Дружно вперед‟, декламовали їх таксамо в радію.
Лабірщiна, сплетена у віночку зеленых гор менї зачаровала моє сердце і мою душу, а полюбила єм тот край аж так, же горы стали моїма порадцями, приятелями і близкыма, з якыма єм ся могла подїлити із своїма почутками, приговорити ся в днях радости, але і непокою. Камяна ся мі зьявлює перед очіма цїлый рік у каждій подобі, а тот неповторный образ вошов до книжочкы Бескід нянько а Камяна мати. Невтихаючій вітор, котрый колыше і гладить головку березкы ці смутной верьбы, нашов місце у моїй Вітровій невістї. Путованя до Америкы, даколи і теперь, обявило ся у книжцї За шырокым морём. Жывот по баршановій нашов резонанції у моїй Бідї спід Бескіда, розкош і забава днешнїх молодых зась у книжочцї Ружа під облаком. Лабірщіна, де шумить і выграє быстренькый Лаборець – то найдженый мнов рай, што документує далшый мій поетічный зборник Мій маяк. Кого просиме на поміч у днях непокою? То Просьба і молитва матери, што наповнює благодатёв сердце і душу матери. В моїм сердцї є скрыта радость, жаль, сміх, спів, смуток і материньскый біль, то моя Сповідь матери.
Довгы рокы учітельской роботы на селї, солодке материньске слово врыло ся
мі до сердця і душы, і зачала єм писати стишкы, якы бы потїшыли тых найменшых – дїточкы. Стишкы были опублікованы у Народных новинках, ці часописї Русин. Мої книжочкы про дїти находили ся і в першій отвореній русиньскій школї у Чабинах, потім у Радвани над Лабірцём, а теперь на Снинщінї, ці у Свіднику. Фіалочка, Пчолка, При ярочку, Віночок, Писмо Русинам, Три раз гадай, Боборунка, Мотылик, Родина Русина, Потомкы Русинів, Дзвіночок, На лїсній полянцї, Розквітнута лука, З квіткы приповідкы, За капурков, Ластівочка, Барвінок, Родне слово, Школярик – то суть книжочкы про найменшых чітателїв.
Любозвучне материньске слово ня іншпірує знову ся приговорити ід Русинам,
жебы не забывали бісїду і родне слово, а сміло ся голосити до свого
русиньского роду. Там де колись князь Лаборець прицвалав на кони, де шумить і выграє рїчка Лаборець, там де ся вернув Енді з дарами про Русинів, там – в Чертіжнім, де в родній земли спить Добряньскый, в тім піснями оспіванім краю під Камянов – там не высыхать в руцї вічне перо.
Здрой: Книжка: Капкы росы (2022)