АРХІВ: Русиньска новинарька і писателька (Інтервю з нагоды 55-тых народенин М. Мальцовской.)

Русиньска новинарька і писателька

(Інтервю з нагоды 55-тых народенин М. Мальцовской.)

„Каждый чоловік сі заслужить, жебы ёго жывот зістав якымесь способом звічненый“

М. Мальцовска-Параскова

 

   Мы – писателї, новинарї, сьме цїлый жывот наповнены евфоріёв, котра не втихать, просто є в тобі навсе без огляду на то, ці є про літературу доба приязна, або нї.

   Сітуація є така, же уж два рокы єм незаместнана. Мам двоє дїтей, котрым треба давати їсти, і я бы даколи дашто зъїла… В каждім припадї ани тот факт ня не може одрaдити, або якось неґатівно ся одразити на моїй роботї, котру чую як своє посланя на тім світї.

Жена в сполочности

   Од моёй молодости ся ніч не змінило. Даколи жена на селї нїґда не могла собі дозволити іти на уровни свого хлопа. Все лем три крокы за ним. Так то зістало донесь, жена все є в немілости, все три крокы позад хлопа іде. Може зато, же він мать довшы ногы… Найновше і я ходжу за хлопом три крокы, бо він є теперь жывителём родины, мушу му ласкы пасти, жебы было на хлїб… Думам собі, же ани передтым єм не носила калап на голові я, хоць даколи то так вызерало, бо все єм мала в мерьку слова моёй мамы: – Лем ты ся подай, будь спокійна, не бісїдуй много, радше передумай, але в першім рядї дай хлопови ся наїсти… Доднесь ся учу тій діпломації, бо мы, жены, сьме часто емотівны, многы сітуації барз пережываме а то нам є на шкоду нелем в родиннім, але і в професіоналнім жывотї. Єдно єм ся научіла – все треба того другого выздвиговати, глядати на нїм тото добре, позітівне і тото дале розвивати, пестовати…

Писательска дорога

   Многы писателї ся занимають великыма подїями або особностями. Я выздвигую на пєдестал обычайного чоловіка з ёго обычайным каждоденным жывотом. Раз мі єдна моя приятелька з дїтинства таке повіла: – Я так лосно йшла дому ід своїм родічум і несла їм з міста делемшо, трапила єм ся з нима у хворотї, але то ніч не значіть, бо так роблять вшыткы добры дїти. Але ты зробила великой дїло, бо ты то нелем робила, але о тум єсь і написала. А тото мать цїну...

   Дашто правды на тім буде. Дотеперь вышло 6 моїх книжок а єдна здраматізована казета приповідок. Доба, в якій ся родили, была барз гектічна. Правда, першы дві вышли іщі по україньскы, але по кодіфікації языка было треба наповнити тоту порожнину, котра взникла у звязи з новым народженым русиньскым языком. Зато і такы розлічной сорты жанры… Перша по русиньскы писана была Манна і оскомина, котра є властно моёв сповідёв і вышла концём рока 1994, тїсно перед самотным актом кодіфікації, што ся одбыла в януарї 1995. Потім наслїдовала Приповідкова лучка– што была література про дїти. В нїй єм ся операла о розповідї моёй матери, герої приповідок суть міфічны поставы з нашой календарьно-обрядовой і народной словесности. Далша книжка принесла далшый жанер – біоґрафічный твір, днесь бы єм го назвала белетріёв факту, бо в нїй ся переплїтають біоґрафічны факты з белетрістічныма пасажами.

   – Патриме ку краю, де сьме ся народили, як ніч патрить ку дню, як сонце ід хмарам, як радость ід смуткови… А то дякуючі найкрасшій і найлїпшій женї світа – матери, – так єм написала у біоґрафічній прозї Під русиньскым небом, котра є малов саґов єдной русиньской родины, зъєдинюючім фактором котрой є мама – Марія Піптова з Руськой Воловой, за котру єм была оцїнена Преміёв А. Духновіча за русиньску літературу.

   – І в моїм жывотї велику роль одограла моя мама. Понад 16 років єм єй тримала у себе в Пряшові, ратовала єм ї по мозґовій пригодї, кедь стратила бісїду і была невладна, але не баную ани за єднов минутов, котру єм єй жертвовала. Мама вмерла як 91-рочна. Все мі буде хыбовати. Ту бы єм хотїла высловити думку, же чоловік бы мав в каждім припадї вмерати дома, коло своёй родины а єм рада, же єм была коло своёй мамы до послїднёй минуты єй жывота. Вмерла на самый Великдень а кедь сьме єй в Руськім Потоцї ховали, быв такый красный день і на погробі ся зышло цїле село. Мала єм в собі жаль, але і радость, же ся з нёв пришли вшыткы розлучіти і же вшытко є так, як мать быти…

 

Родить ся нова книжка

   Теперь докончую далшу книжку. Є о внуторнім бою єдной особы, котра много пережыла. Пережыла старый світ, пришов новый – од котрого обчековала дашто позітівне, чекала, же єй посуне допереду, але збачіла, же то не є так. Приходить на розпутя і не знать як дале. Книжка є о людёх, котры стратили честь, чутя, ласку, перестали собі цїнити позітівны годноты жывота і може будеме вєдно з чітателём тоты годноты помеджі рядкы глядати, бо я без них не годна быти. Єм рада, же ся мої книжкы розходять, же їх люде чітають, бо то є про мене сатісфакція. Добре дїло суть бісїды з писателями, бо люде ся мусять з людми сходити, хоць як тяжко бы было…

 

 Русинство, ёго судьба і перспектівы

    На тоты темы єм дакус слаба в колїнах. Але видить ся мі, же многы ся пасують за лідрів, но Русины на свого скуточного лідра іщі все чекають. Чекають на особность, котра бы не думала на свої блага, была інтеґруючов про вшыткых Русинів і зьєдинила їх. Надїй про Русинів віджу в молодій ґенерації і кедь зачінати з выховов к народности, к родній бісідї треба уж в матерьскій школї. Думам, же ту суть великы резервы. Наперек вшыткому, як особа, котра стояла при зродї вшыткых нашых амбіцій, не можу быти песімістка. Віджу, же помалы, але доходить к тому, же люде ся зачінають навертати до минулости – зачінають любити стары річі, але не із снобства. Зато, же нам то хыбить. А буде нам хыбити, як не сохраниме материн малёваный дзбаник, стародавну вышывку на памутї, материне слово… Ту хочу вызвати спонзорів – підпоруйте духовне богатство, бо люде ся розыйдуть в матеріалных благах, а духовне загыне…“

   На людей, котры ся якымесь способом вымыкають з ряду, все тоты другы обертали свою позорность і годнотили їх або самыма суперлатівами, або їх честовали неґатівізмами, слїдовали кажде їх жывотне закопнутя. Вымыкаючі ся із сивоты каждоденности, обернула на себе позорность і писателька, новинарька Марія Мальцовска-Параскова, котра сиву обычайность каждоденных скутків простого чоловіка повышыла на штось цїнне, над чім ся варто призаставити, зауважовати а може і ся задумати над властнов єрархіёв жывотных годнот і своїм посланём на світї. Маря Мальцовска як зрїла жена і писателька нелем же вказала путь, але і сама ся намагать крачати тов путёв, не взераючі ся на підпору або недоброжычливость, овації ці высміх. Крачать певным кроком і єй слїд нелем в русиньскій літературї, але і вообще в културно-народностнім жывотї Русинів зістане видный.

   К вызначному юбілею, котрый наша колеґыня-редакторка ославила 5. мая 2006, жычіме много здоровя, елану і творчой евфорії.

Кветослава КОПОРОВА.