ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД.: По третїй раз наставлене глядило (Oсиф Кудзей: Байкарёвы думы, 2009)

ПгДр. Кветослава КОПОРОВА, Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові, Словакія

По третїй раз наставлене глядило (Oсиф Кудзей: Байкарёвы думы, 2009)

   Може якраз  стрїча з найвысшым уменём в літературї – з драматічным уменём, отворила Осифови Кудзеёви новы горізонты умелецького приїманя світа, –  таке конштатованя высловила ПгДр. Марія Мальцовска з нагоды выданя далшой з публікацій умелецькой літературы автора Осифа Кудзея – збіркы духовной поезії Пацеркы. Само собов, є то лем єден з факторiв, котрый быв може на самім початку зроду умелецькой драгы пана Осифа Кудзея з Няґова.  Він довгы рокы, так бы повісти дозрївав, приправлёвав ся на „своє посланя“ на тім світї, жебы як зрїлый автор славив жнива і выдав зо себе тоты найякостнїшы плоды, якы може зародити лем міцный і здравый стром.   Рік 2009 быв про Осифа Кудзея міморядно плодным.  По выданю двох книжок баёк  вычеряв жанер і выдав уж спомянуту збірку поезії Пацеркы, котров продовжує уж скорше зачату  лінію своёй творчости – лінію духовну, а жебы не заоставати ани на „другім фронтї“,  Осиф Кудзей попрацовав і над далшов – уж третёв серіёв баёк (першы дві: Мудрость жывота, Байкы-забавляйкы). І так того року на світло боже выставив Байкарёвы думы (книжка вышла у выдавательстві Русин і Народны новинкы, Пряшів, 2009).

   По першых двох публікаціях баёк уж автор не похыбує, стає ся острїлянїшым, і видить ся, же свої думы на далшу шкалу тем „пущать до етеру“ намного смілїше, як то было в першых двох книжках.  Ясно, тадь по першых двох, котры вышли єдна позад другой в кутрім часовім інтервалї, успіх мать в кешени.  Но предці лем…. міра одповідности ту є, мінімално в тім, жебы не скламати чітателя і выпродуковати пожыву духа кідь не высшой, та бодай лем єднакой уровни.  По прочітаню найновшых баёк Осифа Кудзея можеме  ся  одважити высловити думку, же автор, хоць ся му цалково не подарило двигнути помыселну граніцю высше, но наставлену вышку з предошлых двох книжок баёк  „перескочів без задыханя“ а видить ся, же сі то і „ужывав“.

   Также штіл зістав єднакый (автор го мать уж выпробованый і не ріскує експеріментованя), новаторство мож збачіти у выберї тем.  Менше позорности придїлять народностным темам (може ся уж   Русины пробудили, но може тоты темы автор не преферує зато, же соціална сітуація долїгать на Русинів намного міцнїше, як то было перед роком-двома…),  домінуючіма меджі темами суть політіка і прайникованя  некрасных людьскых властностей,  котры  ся люде снажать закрывати за розлічны маскы, выправдовати тзв. „добрым умыслом“.  Автор крітізує підлости, котры ся роблять в  політіцї, но єдночасно дає чітателёви порозуміти, же  політіку роблять люде, котры рядять жывоты другых і котрым залежить главно на властных достатках, суть то своёй сорты діктаторы, самолюбы еґоісти, запозераны самы до себе (байка Рівноправность – стр. 70). Видно, же Осиф Кудзей, і кедь скромный, побожный чоловік, є своїм способом провокатером – ребелом, котрый не любить несправедливость. Знає, же сам не може змінити світ, но може ся в нїм стати слободным, а слобода, споєна з высшыма духовныма годнотами му дає силу робити добры дїла і робити людей навколо себе лїпшыма.  Новыма темами суть ромскый проблем (Пропадак – стр. 5, лоґіка – стр. 17, Неславный романс – стр. 94) і дроґы, котры ся розмагають по нашых селах намісто алкоголізму (Отрова – стр. 8 ).

   Так, як у першых двох книжках, і в третїй  автор  выставлює на світло боже чоловіка в ёго духовній убогости,  наставлює глядило такым людьскым властностям, як суть фарізейство , клебетництво, еґоїзм, легковажность чоловіка ку чоловікови, нежычливость, зависть, вывышованя ся, понижованя слабшых  (Сміла вода – стр. 10, Фарізейство – стр. 11, Еґоїзм –стр. 12, Текст  – стр. 13, Справедливость – стр. 14, Нежычливость – стр. 14).  Наопак, выздвигує порозумліня, сочувство,  жертовность, котры в днешнїм світї так хыблять ( „добра жена-то благодать“, з байкы Реміза стр. 73, „кідь єсь дав шаву іншым, приобрїв єсь лїкы лїпшы“, з байкы Еґоїзм – стр. 12).  Хоць тзв. народнобудительскым темам в тій серії баёк автор не придїлив аж таку позорность (лем в єдній байцї – Асімілація – стр. 69),  но народостный акцент чути з каждой єдной байкы, з каждого рядка, з каждого єдного слова.  Не знаючі русиньскый контекст, чітатель лем тяжко порозумить до детайлу кажду нюансу, зашіфровану в байцї.

   Попри чісто русиньскых назвах тіпу Мала Коприва, Зрізованцї,  Твердый Граб, Млинарївцї, Приповідково, Підхамрово,  автор ся дістає аж за граніцї помыселной „Русинії“, але і ту охаблять печатку русиньской фонетікы   – Ліптовска Маря, Морьске Око, десь в Сакраментї….

   Осиф Кудзей ся зясь вказав як майстер, котрый знає нарабляти зо словами. Не є то але майстер – козмополіта, майстер без ідентіты. Він жыє в конкретній комунітї і барз уважно нассає вшытко, што му русиньска челядь сервірує „аж під ніс“, жебы то майстровскы выужыв у своїх віртуозных комбінаціях, а то уж є місце про выужытя народных пословиць, фразеолоґічных споїнь, котры суть лем Русинам характерны, напр.: як шваб ся оправдує, же….„не пришов до кухнї анде, на договорене ранде“, бо не быв смілый і мусив ся потужыти, зато …„не  міг єм прийти ку собі, не то іщі ку тобі“, або …„псик в ціркусї Бонеловім (такый ціркус знають лем на Руснаках), приговорив ся Тіґрёви“, ….„Заяць про якусь прічіну, мав на вовка оскомину“, або „то быв час про боягуза, тот взяв прут зо свербегуза“, „люде приглуптавы, ходять пышно, як павы“ …. Таксамо Іван Пердош з „вароша“ є ясным сіґналом, де автор жыє і з чого черьпать, причім не забывать, так, як і у своїх першых байках, на словник новых, модерных русиньскых лексем, котры принесла нова доба: „феровый запас, тобі наісто гарашыть, качур реґіструє, же вшытко фунґує, вулґарный папаґай, куря бройлерове, ты коксо, happyend“… Автор якбы ся одорвав од културного контексту нашых выходных сусїдів (не нашли сьме в байках ани коня Ґорю, ці дрозда Ваню пса Гриця, овада Лёню, якы суть протаґоністами в першій і другій серії баёк), видить ся, же културны контакты уж не суть такы інтензівны як в минулости, предці лем, отворена границя на запад зробила своє…  Доповнёваня новой лексікы до языка, але главно вношаня новой културной оръєнтації, насмерованой од новембра 1989 на „опачный ход“, як то было передтым, автор умно, но не уражливо трансформує до мен – Гарджaвый Фред, Рынявый Платон, Білл Факля, Терезвый Флоппі…  Єдночасно але з баёк чути, же хоць новемброва револуція давала надії на злїпшіня, жывот людей ся барз не полїпшав, бо самы люде у своїм внутрї ся не змінили ку лїпшому.  Автор видить скорше неґатівный допад „скорой еры“ – покривены характеры людей, їх здеформована псіхіка, котра поступно глодать і тїло, людьскый жывот ся скорочує.  Двигать варовно перст над тыма, котры ся шаленым темпом женуть за чімесь, не думаючі на властне здоровя: „люде знають, же смертелны, но жыють темпом пекелным“.  Ту прямо вызывать чітателя, задумати ся над днешнїм способом жывота – ці жыти інтензівно, но курто, або радшей спомалити, ускромнити свої потребы і заміряти ся скорше на духовны цїнности.

   З каждой байкы Осифа Кудзея чути призначну про нёго скромность, покору і почливость ку чітателёви, але і ку своїм колеґам – писателям („мам Сухого три пера…“), в дакотрых байках ся объявляють прямо конкретны особы, ці то уж з русиньской среды, або і медіално знамы особы, ці особности, што тыж байкам додає на популарности, притягує чітателя розлічных віковых катеґорій (споминать ся прімар Сова, Саша, котрый му порадив, яке дати поучіня на конець байкы…).  Такы реплікы споюють писателя з чітателём міцным путом, даколи  автор на досягнутя ціля аж інтімно  заходить  до найпростїшых потреб чоловіка, чім ся му приближує максімалнов можнов міров (Іван Пердош, „тот, хто тя окакать, брате, іщі не є неприятель“…) подля правила, нияка тема не є табу. Є то сімпатічне главно про молоду ґенерацію а заєдно одважне порушати такы темы і такым  „простым-спростым“ способом якраз у валальскій средї, де ся о них бісїдує лем шептом, або лем на уровни корчмовых бісїд, жебы сьме ся перед другыма „не знижыли“.  Думам сі, же пан Осиф Кудзей у своїй дотеперїшнїй творчости доказав, же сі може доволити і такы темы і такый словник, він на то має і не є то лем „туня популаріта.“

  Так, як і в першых двох выданях баёк, і в тім третїм сі автор помагать трансформаціов знамых фіґлїв, або приповідок  Само собов, дає їм нове  „шматя“ і преквапуючу поінту, котру бы чітатель даколи і не чекав.  Але вшытко є отворене, также кажду байку сі може дотворити сам перціпієнт  своёв властнов поінтов, ку чому го автор прямо вызывать.  Не здає ся  ани цітацій  з біблії, котры суть і в днешнїм світї, так міцно обернутім ку матеріалным годнотам, вічныма правдами. Тоты вічны правды нам  дають надїй, же холем в дакотрых моментах свого жывота ся чоловік призаставить і задумать сам над собов.   Біблія партить ку  духовному богатству Русинів, прото єй высловы умелецькы збогачуєяють текст баёк, і суть якбы помпезным протиполом, контрастом єднодухому, народному штілу баёк : „Блажены, котры не відїли, а увірили…“ (байка Невіра, стр. 35),  або „На початку было слово… (байка уровень, стр. 76).  Так як в першых двох, і в припадї третёй книжкы баёк автор ся вказує як філозоф, котрый нелем просто складать слова до віршів, жебы розосміяти свою „публіку“, но каждій байцї додавать і придану годноту. Найвецей „філозофії“ сьме збачіли в байках написаных на мотівы приповідок.  Приповідковый мотів сам особі уж не є аж такый інтересный (приповідкы уж не суть ани про малы дїти), но автор „розболїкать“ приповідкы з їх  „романтічности“  (богата прінцезна не хоче жыти з худобным пастырём, хоць є і шумный,  лем за предпокладу, же і він єй мать што понукнути – мусить быти мудрїшый, як є она).  Автор сам  в байцї боює о приязень прінцезны, но не хоче єй руку, ани богатство (не жебы быв інакшый, як другы прінцове, але нашто бы му то было), він хоче дашто вецей – хоче здобыти єй приязень самотнов байков, бо знать, же кедь ся так стане, тогды выграть над вшыткыма молодыма і богатыма прінцами, але і над припадныма хытрыма пастырями.  Є то добра тактіка, котра му давать можность выгравати і днесь.  Мож му лем поґратуловати, бо зо своїм „боёвым арзеналом“  зясь выграв, а то нелем у Няґові.