ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД.: Думкы і тужбы Кветы Мороховічовой-Цвик

ПгДр. Кветослава Копорова, Інштітут русиньского языка і културы ПУ

 

 

Мґр. Квета Галасова, котра сі зволила умелецьке мено Квета Мороховічова-Цвик (своє родне призвіско і друге родне по мамі), ​​ приходить міджі русиньскых чітателїв як нова авторка, котра але нелем тым, же уж є в зрїлім віцї, але і​​ тым, же умелецьке слово, култура і уменя​​ єй не было ани в минулости чудже, представлять​​ ся солідныма поетічныма рядками. За​​ дакотры​​ з них​​ ​​ бы ся не заганьбив ани зрїлый автор.​​ 

Збірка поезії має сім частей, якбы сім округів тем, на котры авторка у своїх віршах реаґує. Перша часть –​​ Там де пахне материнов душков​​ –​​ є​​ носталґічным споминанём авторкы на місця, де ся народила. Зачінать споминанём на то, як молоде дївча, повне обчековань одходить з родного гнїзда, не знаючі, што єй в чуджім, незнамім світї чекать... Многы сьме так одходили, повны оптімізму, котрый в собі несуть молоды рокы. Вертать ся в думках ку​​ важным​​ моментам в​​ жывотї єй близкых – нянька, котрому колектівізація взяла дві ласкы – два пары коней, споминать дїда, котрый за горшы, зароблены в Америцї купив до валальской церькви дзвін, але і маму, люблячу і стростливу, приправлену зробити вшытко про добро своїх дїтей. Ласка​​ найблизшых переплїтать чутя​​ істоты родного краю --​​ навколишнёй природы (​​ верьбы над потічком, котра є охотна притулити чоловіка в бідї, або ​​ чай​​ з материной душкы, котрый лічіть і​​ хворе​​ тїло і душу). Родина, родна хыжа, найблизшы люде у валалї, тїсно зроснуты з ​​ природов валальского хотаря суть про авторку найвекшы цїнности.​​ Окрім носталґії ту​​ находиме і одказ про молоду ґенерацію​​ а то​​ в поезіях​​ Ярны метаморфозы​​ і​​ Як жыва вода.​​ Авторкася задумує ся над фактом, же молодеж чім дале менше комунікує зо своїма родічами, старыма родічами, чім ся властно вытрачать путо, котре было міджі людми в часах єй молодости і котре чує доднесь:

 

Бо телевізор забавить, істо

Почітач тыж немало зробить

Роботы в кухнї місять тїсто

Лем бісїдї ся не барз водить.

​​ 

Вытрачать ся із хыжок нашых

Десь​​ сама мамка коло дому.

В модерных бітох людей доста

Лем говорити не є кому.

 

Вобразиками з дїтинства​​ ся авторка зась вертать до родного Пчолиного,​​ ​​ фарбисто, як малярь зображує колоріт села. ​​ Особітно силный є вірш​​ Василь Кобасівскый. Василь быв чоловік середнїх років, котрый ся в селї объявив по скінчіню другой світовой войны. ​​ Не знати, одкы пришов, мож лем дедуковати (подля прозывкы), же з Кобасова. Быв то властно чоловік – бездомовець, но в селї го прияли за свого. Прихылила го єдна пчолиньска родина, але властно помагали вшыткы. ​​ Каждый го ту знав, до котрой хыжы​​ пришов, там му дали наїсти ся, повіли му​​ ласкаве слово, котре му погладило душу.​​ В поезії о Василёви Кобасівскім авторка​​ выкреслює​​ єден момент, што​​ ся єй зафіксовав з молодости – ментално постигнутый паробок в колї валальскых дїтей, котры ся своёв невиннов дїтиньсков зломыселностёв забавляють на нїм. Але​​ ​​ Василь​​ є спокійный і щастный, має свою чісту душу дїтвака і​​ жыє з чутём, же ту​​ належить, же ту він дома,​​ ту го вшыткы знають і своїм способом го хранять перед „злым світом“.​​ Знову, як в першій части, авторка выздвигує співналежность людей в селї, взаємный інтерес о жывот того другого. ​​​​ І ту, як в першій части​​ ​​ натякує на факт, же сучасны люде жыють лем самы про себе. Хоць їх є в містах повно, но ​​​​ суть у своїм внутрї осамочены, перестають взаємно комуніковати, вытрачать ся з їх душ людьске тепло.​​ 

Третёв частёв під назвов​​ Чорны думкы​​ ся авторка​​ осмілила вынести на світло​​ ​​ найсмутнїшы моменты, котрыма суть вмираня і смерть близкого. Барз тяжко ся о такых моментах пише, но пережываме їх вшыткы, бо смерть ся тыкать нас вшыткых.​​ Авторка пише о смерти вообще, задумує ся над нёв з погляду смертельного чоловіка, веде з нёв діалоґ, але мають ту місце і конкретны подобы смерти​​ – конкретных людей з Пчолиного. Суть​​ то​​ особны траґедії двох родин – єдной жыдівской (з часїв другой світовой войны​​ – смерть молодого дївчати​​ Малкы Кацовой), а єдной траґедії з недавной минулости (при котрій загынуло пять​​ з​​ людей єдной родины). Квета Мороховічова-Цвик так вказала, же хоць жыє далеко од свого родного села (жыє​​ в Новых Замках),​​ но віртуално є все з ним аж пупочнов шнуров звязана,​​ жывот села і людей в нїм є про ню все актуалный і тов публікаціов ся стала якбы кронікарьков свого родного села.​​ Двома моментами зо жывота села надвязала нитку історічной минулости, о котрій уж малохто з молодшых знає, на сучасный жывот.​​ Бодай бы сьме такых​​ поетів – кронікарїв​​ мали в каждім русиньскім валалї.​​ 

Особітне місце в публікації мають дві части –​​ Думы мої​​ ​​ і​​ Непричесаны думы.​​ Їх обсягом суть віршы філозофічного характеру. Авторка має уж штось оджыте і має​​ право сумарізовати, аналізовати жывот, філозофовати. А кідьже є то жена, єй ​​ ​​ ​​ філозофованя​​ не є сухе, в нїм є скрыте множество емоцій, лірікы, субєктівного приїманя реаліты, котру має потребу зо себе выдати лем жена​​ (хлопи скоріше підуть на пиво і там філозофують -- розоберають заважны проблемы світа). ​​ Велика емоціонална насыченость ся зась в поєдных віршах черять з терьпков конштатаціов реаліты, котра ся в многых аспектах жывота, главно што​​ ся тыкать жывота жен не змінила. Мож то прочітати в поезії​​ Почливость женам:

 

Што там по...

Кідь окрасов днешнїх жен​​ 

Є обычайна

Накупна ташка.

Властно дві,

Жебы і справедливость​​ 

Зазнала сатісфакції.

 

Реаліта є незмінна

Наперек „сметанкам“, мохітам​​ 

Ці інакшым ступідітам.​​ 

 

І многы​​ далшы​​ поезії​​ авторка присвячує женам, бо она, як жена найлїпше може порозуміти женьскы старости, пережываня, але главно етапы жывота каждой жены – од молодых років, кідь суть красны, повны енерґії і радости зо жывота, аж по старобу, кідь приходять хвороты, тїло не хоче слухати, хоць душа бы іщі хотїла... (поезії Метаморфозы І – ІІІ).​​ Аторка є міморядно силна і высоко інтеліґентна жена, котра тоты етапы поступно переходить і з гордостёв і честёв ся з нима вырівнує, причім своёв поезіёв додавать силы і многым другым женам, котры пережывають подобну долю. Квета Мороховічова-Цвик ся у своїх поезіях вказала як майстерка опису моменту і ёго прожытку, котрый ся захопив і зафіксовав в єй внутрї так міцно, же ани по роках не має проблем сі го выбавити і приближыти чітателёви з таков силов, як бы го праві​​ в тім моментї​​ він сам пережывав (поезія Метаморфозы І.):

 

Жена у росквітї сил

Одпочівать на діванї.

Красна, молода, здрава,

Світ є про ню ґомбічка.

Обіднє сонце через фірганґу

Злегонька ї покыцкало

За голу ногу.

Сміє ся.

Солодко, дзвенячо, од сердця

Як кібы пацеркы россыпав.

Боже, ці чуєш?

 

В далшій части​​ Гляданя правды​​ ся​​ ​​ черяють моменты​​ сумарізації жывота і філозофованя над ёго змыслом, як і спохыбнёваня тзв. вічных правд. Авторка доходить до познаня, же кажда правда має свої углы погляду, респ. ​​ каждый чоловік видить свою правду, зо свого назераня на світ, своїх скушеностей і властного познаня.​​ 

Квета Мороховічова-Цвик ся не выгла​​ ​​ ани тзв. народнобудительскым темам, котры резонують в розлічній мірї у скоро вшыткых поновембровых русиньскых авторів.​​ Цікл віршів має назву​​ На русиньску ноту​​ є якбы завершінём комплетного світа, котрый​​ є в сучасности в зорнім полю авторкы.​​ З поезій видно, же авторка інтересуючі ся о процес оброджіня Русинів як кібы і сама знову нашла путь ку свому коріню, чого доказом є і її творчость в материньскім языку.​​ 

Кібы сьме хотїли охарактерізовати цїлу збірку з погляду​​ вонкашней формы, можеме єй прирядити дві главны характерістікы:​​ лірічность​​ і​​ образность. Двома найхарактерістічнїшыма мотівами поезій Кветы Мороховічовой—Цвик можеме назвати​​ жену​​ і​​ природу​​ (родный край),​​ причім​​ выужывать​​ як традічну сімболіку (небо повне звізд, сонце, небесна кленба, зелена трава...), так і модерну сімболіку (бананова лупка, бенатьске воглядило,​​ попка меном Барбі...), што є на єй поезії сімпатічне.​​ 

Збірков поезії Думкы і тужбы нам Квета Мороховічова—Цвик представила новодобу русиньску жену, не пасівно пережываючу осінь жывота, але ​​ наповно абсорбуючу світ навколо себе. Є то жена цїлком інакшой сорты, як тота, котру вытворили дотеперішнї женьскы поеткы. Єй віршы сі наісто найдуть чітателя міджі женьсков популаціов днешнёй середнёй і старшой ґенерації. Про мене были єй поетічны рядкы барз приємным чітанём, вернули ня до родного Пчолиного... такого, як єм сі го запамятала зо свого дїтинства, а заєдно мі одкрыли внуторый світ єдной необычайной жены.